Місячна долина

А вовки виють свое: «Шахраi! Шахраi! Шахраi!» – i не вгавають.

І що ж, я доконав його. Іншого виходу в мене не було. Бiгме, доконав. Мусив. Я зробив удаваний випад, хутко вiдхилився праворуч вiд його лiвоi руки, пiдставив плече й зацiдив йому по щелепах з правого боку. Вiн знав цей викрут. То йому була не первина. Вiн не раз i сам так робив i боронився вiд нього плечем. Але цим разом вiн не боронився. Навпаки, вiн вiдкрився, приймаючи удар. Бах! Я влучив… Вiн пiдскочив угору, повалився на бiк, загрiб носом, а тодi впав мерцем; голова йому зiгнулася, наче вiн карка зламав.

І це зробив я, його друг, за сто доларiв для втiхи пiдлих блазнiв, що не годнi менi в слiд ступити! Не довго думаючи, я схопив Бiла на руки, винiс його й допомiг очутити. А дармобитам що? Вони ж заплатили своi грошики, то й одержали свою порцiю кровi, ще й побачили нокаут!.. А людина, у сто крат краща за них, яку я любив, лежала передi мною на матах, мов мертва, iз розбитим обличчям…

Яку хвилину Бiл мовчав, дивлячись просто вперед на конi, i обличчя його було суворе й гнiвне.

Потiм вiн зiтхнув, глянув на Сексон i всмiхнувся.

– Вiдтодi я покинув боксувати. А Бiллi Мерфi кепкуе з мене. Вiн бокс не кидае. Але так, мiж iншим, – задля пiдробiтку, бо ж у нього добра робота. Часом, як щось там набiжить – чи ремонт, чи лiкаревi треба заплатити, чи старшому синковi велосипеда заманеться, – Бiл виступае по клубах i бере п’ятдесят чи сто доларiв за вечiр. Ось я колись познайомлю вас iз ним. Вiн добрий хлопчина. Але той вечiр таки дався менi взнаки.

Лице Бiллi стало знову похмуре й суворе, i Сексон несвiдомо зробила те, що в таких випадках, удаючи щирiсть, роблять жiнки вищих, нiж ii, соцiальних верств. Їi рука зненацька мiцно стиснула його руку, яка тримала вiжки. У нагороду за це Бiловi очi й губи привiтно всмiхнулись, коли вiн обернувся до неi.

– Вйо! – гукнув вiн. – Ото диво! Нiколи я ще не балакав про це нi з ким. Я завше тримаю язика на припонi – не базiкаю про те, що думаю. Але чомусь менi хочеться, щоб мiж нами було все гаразд, – щоб ви мене знали й розумiли.

Ось тим-то я й кажу вам усе, що думаю. А танцювати зугарний всяк!

Дорога йшла повз мiську управу. Вони проминули хмарочоси Чотирнадцятоi вулицi, Бродвей та Маунтен-В’ю i, повернувши праворуч коло кладовища, через Пiдмонтськi горби вибралися до Блер-парку й раптом пiрнули в зелену прохолоду Джек-Гейськоi ущелини. Сексон радiла й захоплювалася, що так швидко вони iхали.

– Ну ж i конi! – скрикнула вона.