Місячна долина

– Ото негiдники!

Чорнявий з десятком прихильникiв продирався схiдцями на помiст, до самих суддiв.

– Скарбник його приятель, – сказав Бiллi. – Бачите, вiн йому сплачуе; дехто з суддiв погоджуеться, а дехто заперечуе. А оно приятелi рудоголового рушили теж туди. – Вiн повернувся до Сексон з лагiдною усмiшкою: – Добре, що нас там нема. Там унизу зараз буде таке, хоч святих винось.

– Суддi вимагають, щоб вiн повернув грошi! – пояснював Берт. – А як не вiддасть, то «рудоголовцi» самi iх у нього видеруть. Диви, диви! Ось зараз доберуться!

Високо над головою переможець тримав жмут паперу з двадцятьма п’ятьма срiбними доларами.

Його прихильники довкола вiджбурювали тих, що намагалися видерти йому з рук тi грошi. До бiйки ще не дiйшло, але боротьба вже розпалилася так, що стiни хисткоi споруди аж ходором ходили. А з юрби долiтали вигуки: «Вiддай грошi, стерво!», «Чiпляйсь, Тiммi, зубами за них!», «Не журись, ти iх виграв, Тiммi!», «Вiддай назад, паскудний злодюго!» Брутальна лайка й дружнi поради сипалися на хлопця, пiдливаючи масла у вогонь.

Боротьба розпалювалася. Тiмовi прибiчники силкувалися пiдiйняти його якомога вище, щоб жадiбнi супротивники, бува, якось не видерли йому грошей iз рук. Один раз хтось сiпнув його руку донизу. Вiн умить пiднiс руку, але папiрець, очевидячки, трiснув, i, перше нiж здатися, Тiм з безнадiйним змахом сипнув долари срiбним дощем юрбi на голову. І тодi знову почалися нескiнченнi суперечки та сварки.

– Хай би вони скорiше кiнчали, краще було б потанцювати, – скаржилася Мерi.

– Це так нудно.

Нарештi суддiвський помiст силомiць звiльнили вiд зайвого люду. Розпорядник виступив наперед i пiднiс руку, закликаючи до порядку. Сердитий гомiн затих.

– Суддi постановили, – вигукнув вiн, – що нинi, в день братнього й товариського еднання…

– Слухайте! Слухайте! Оце правильно! – пiдтримали його з юрби, котрi врiвноваженiшi. – Годi сваритися! Геть колотнечу!

– І тому, – знову почувся розпорядникiв голос, – тому суддi вирiшили виставити знову двадцять п’ять доларiв i перегони переграти.

– А Тiм? – вихопилося з десяток горлянок. – Як же з Тiмом? Його ошукали! Суддi – шахраi!

Помахом руки розпорядник знов погамував гомiн.

– Щоб покласти край суперечкам, суддi постановили дозволити Тiмотi Макменесовi взяти участь у перегонах. Якщо вiн виграе – грошi його.

– Отакоi! – аж сплюнув Бiллi обурено. – Якщо Тiма взагалi можна допускати, то можна було й першого разу; отже, грошi й так мусять належати йому.