Місячна долина

Багатьох з отих хлопцiв та дiвчат, що за iншими столиками, вони знали, i в ресторанi не вщухав веселий гомiн вiд iхнiх перехресних жартiв та смiху. Берт поводився з Мерi дуже самовпевнено, майже грубо; вiн ловив i стискав ii руки й затримував у своiх, а одного разу силомiць зняв iй з пальця два перснi й довго не повертав назад. Часами, коли вiн обвивав рукою ii стан, Мерi враз випростувалася, а то, навпаки, вдавала, що не помiчае його обiймiв, але робила це досить штучно й неоковирно.

Сексон розмовляла мало – бiльше дивилася на Бiллi Робертса i тiшилася думкою, що в нього все це виходило б далеко краще… якби вiн спробував колись.

Звичайно, вiн нiколи б не лапав дiвчини, як Берт i всi iншi хлопцi. Вона кинула погляд на широкi Бiловi плечi.

– Чому вас звуть Здоровий Бiл? – спитала вона. – Ви зовсiм не такий високий на зрiст.

– Еге, – згодився вiн. – Тiльки п’ять футiв, вiсiм i три чвертi дюймiв. Мабуть, мене прозвали так тому, що багато важу.

– Важить вiн на рингу сто вiсiмдесят фунтiв, – докинув слово Берт.

– Ет, облиш, – перебив його Бiллi, i в очах йому промайнула тiнь невдоволення. – Я зовсiм не боксер. Уже пiвроку не виступаю на рингу. З мене досить. Для такоi забави шкода й свiтла свiтити.

– Але ж ти заробив двi сотнi, пам’ятаеш, тодi, як добре полатав боки тому Слешеровi з Фрiско, – гордовито вiдказав Берт.

– Та годi, годi вже про це!.. А ось ви, Сексон, ви зовсiм невеличка, але збудованi як на загад. Ви й кругленька i разом з тим струнка.

Ладен закластися, що вгадаю, скiльки ви важите.

– Нi, нi, не вгадаете, всi дають менi бiльше, нiж я насправдi важу, – всмiхнулася Сексон, сама собi дивуючись, як iй приемно i разом з тим прикро, що вiн бiльше не виступае на рингу.

– Ну, за мене не бiйтеся, – запевнив вiн, – у мене око певне – це мiй фах. Ось побачите… – Вiн критично поглянув на неi, i в поглядi його загорiлися iскри захоплення. – Стривайте хвилину.

Вiн простягнув руку через стiл i помацав ii бiцепси.

Дотик його твердих пальцiв був дужий та чесний, i Сексон пройняло тремтiння. Цей мужнiй хлопець мав якусь магiчну силу. Якби Берт або хто iнший з чоловiкiв доторкнувся так до неi, це б ii тiльки роздратувало. Але цей хлопець! «Невже ж це суджений?» – спитала вона себе, а Бiл тим часом провадив:

– Ваше вбрання важить не бiльше за сiм фунтiв. А вiдняти сiм вiд… гм-гм… даймо, вiд ста двадцяти трьох – це буде… сто шiстнадцять, – оце й е ваша вага.