Каторжна

У його доньки Настi розвинувся туберкульоз, вiд якого в 1908 роцi вона померла, а невдовзi i ii крихiтний син, единий онук Бориса Дмитровича пiшов у небуття. Пiд урядову заборону потрапило товариство «Просвiта», дiяльностi якого митець вiддав багато сил та енергii. Болiснi удари долi призвели до загострення давньоi хвороби – туберкульозу. Аби врятуватися, подружжя на позиченi в батька грошi виiжджае на лiкування за кордон. У 1909 роцi Грiнченки прибули до Італii. Але змучений туберкульозом, виснажений гiркими подiями й тяжкою працею, в розлуцi з Батькiвщиною Борис Дмитрович не знайшов сили для одужання.

6 травня 1910 року в пiвденному мiстi Оспедалеттi письменник помер. Поховали видатного дiяча культури в Киевi на Байковому кладовищi.

Слова Миколи Чернявського, винесенi в назву цiеi статтi, якнайточнiше характеризують особистiсть Бориса Грiнченка. Проживши 37 рокiв, вiн встиг зробити стiльки, скiльки людина не здолае й за кiлька довгих життiв. Його працездатнiсть i захопленiсть будь-якою справою, якою вiн займався, вражае й викликае глибоку повагу.

Не перебiльшив М. Лисенко, сказавши на похоронi митця: «Таких невтомних, завзятих дiячiв, борцiв громадських, якого ми в особi Бориса Грiнченка втеряли, в пантеонi украiнських писателiв зазначити можна дуже небагато, – три, чотири, та й годi. Великий хист, незвичайна витривалiсть у роботi, скрашенi великою любов’ю до рiдного краю».

    Панасенко Т. М.

Поезii

Доки?

Минае час, минають люди;

Ми всi ждемо того, що буде,

І кажем всi: давно вже час,

Щоб воля та прийшла й до нас,

А все ii нема, не йде, –

А час не жде, а час не жде!.

.

А час не жде, а час летить,

А серце змучене болить,

Бо довгий гнiт минулих днiв

Його украй вже пригнiтив,

І тяжко так, що, може, ми

Гiркими плакали б слiзьми,

Якби не гнiт цей днiв тяжких,

Щоб нас, за довгий час, усiх

І одслiд навiть з мук навчив

Ховать в душi без слiз i слiв.

І так на свiтi живемо,

На плечах лихо несемо.

І доки будемо так жить?

Нiхто не скаже – все мовчить!

    1881, Зб. «Пiснi Василя Чайченка» (1884)

Подивись

Подивись: весна устала,

Сипле пишними квiтками:

Подивись: веселим птаством

Ожили степи з лiсами;

Подивись: в безкраiм небi

Сонце-велетень палае;

Подивись: земнii груди

Хлiбороб плугами крае;

Подивись: життя устало,

Днi лишають золотii;

Подивись – i встань до працi

Повний сили i надii!..

    1885, Зб.