Каторжна

Чи бачив вiн, вiчний без краю, коли-небудь таку дiвчинку, чи чув таку молитву? Коли бачив i чув, то чи однiс же Боговi ту молитву, щоб вiн обтер сльози на схудлому обличчю? Хай же вiн i тепер вiднесе сю молитву, туди, перед престол Довiчному й положить Йому до нiг, яко найчистiше й найсвятiше почування маленького дитячого серденька!..

А вона все молилась, у мiсячному свiтi стоячи, мов ясний неземний дух чистоi любовi. А потiм, положивши три поклони, устала, пiдiйшла до брата й до сестри, вгорнула iм ноги кожухом i сама лягла бiля iх, накинувши на плечi свитину.

І довго стояв мiсяць зачудований, довго дививсь у вiкно, ллючи небесний свiт у хату, аж поки якась хмарка набiгла й сховала його…

Ксеня

I

Це було по веснi…

Я тiльки одну зиму ще ходив до школи. Всi ми, школярi, сподiвалися, що незабаром нас порозпускають, бо вже наближався екзамен. Менi страшно було його, того екзамену, бо казано, що на його якийсь пан приiде, але бажалося, щоб швидше вiн проходив, бо вже, правду кажучи, трохи таки набридло сидiти в душнiй i тiснiй похмурiй школi у той саме час, як лiс гучав[83 - Гучати – звучати.

] од пташиних спiвiв, як лука пишалася веселими квiтками, як жвавi метелики трiпали в повiтрi своiми рiзноколiрними крильцями, втiкаючи вiд хлопцiв, що вганяли за ними. А ми щодня мусили сидiти до пiзнього обiду в хатi. Нi, вже хотiлося на волю!..

Зате ж, як кiнчалося вчиття i нас пускано додому, нiде правди сховать – я та й багато моiх товаришiв не дуже дбали про науку, а бiльше надолужали згаяний у школi час.

Так, це було по веснi. Вернувшися з школи i кинувши на мисник[84 - Мисник – полиця для посуду, iнодi для продуктiв у сiльськiй хатi.] книжки, я вхопив свiй складаний нiж i вибiг на вулицю. Менi хотiлося зробити собi сiкавку[85 - Сiкавка – саморобна iграшка-насос.]. Я побiг у сад i скоренько вирiзав собi цiвку[86 - Цiвка – трубчасте стебло рослини.] з бузини. Тодi, розсiвшися перед своiм двором, я почав виробляти сiкавку.

Я вже вiдрiзав ii i простромлював серединку, як зненацька бiля мого вуха озвався голос:

– Та й гарний же в тебе нiж!

Я пiдвiв голову. Це був мiй товариш-кучанин[87 - Кучанин – сусiд (з одного кутка на селi).] Івась.

– Гарний нiж… Батько купив?

Я глянув на свiй новенький блискучий нiж, а потiм на Івася i промовив:

– Авжеж, батько!

– Продай менi! – сказав Івась, i в його заблищали очi.

– Зроду нi! – вiдмовив я зважливо.