Каторжна

] стежками пробiгала,

Швидше од князя до господи прибувала,

Препишную одiж князьку до себе брала,

Чоловiка дожидала.

Час-година минае,

Ото уже й князь до господи прибувае.

Усi його стрiвають,

Вiтають.

Княгиня його вiтае,

Приймае,

Про здоров’я питаеться,

А вiн зо всiма вiтаеться,

А коло неi й не стане,

На неi оком не спогляне,

До своiх райцiв[27 - Райцi – мiськi урядники; тут – княжi дорадники.] промовляе:

«Бачите, як моя жiнка добре дбае,

Тепер цiлуе-вiтае,

А як я в тяжкiй неволi пробував

Та звiстку подав,

Щоб вона статки-маетки збувала,

Скарби збирала

Та мене з неволi визволяла,

Так тодi де вона бувала?»

І говорять райцi князькii:

«Вiдколи, князю, твоя звiстка прибула,

3 того часу княгиня дома не жила,

До сього часу десь пробувала,

Оце тiльки до господи завiтала».

І розпалився князь гнiвом великим,

Одвiв княгиню до неi в кiмнату,

Звелiв на ключ замикати,

А сам до ради уступае,

Промовляе:

«Панове райцi!

Судiть мою жiнку невiрну як треба по правдi!

Якби не молодий кобзар мене обрятував,

То й досi б я турецькi кайдани тягав».

7

І ото починае рада суд судити,

І присудили княгиню горлом скарати,

Смерть iй завдати.

І князь на той присуд сам пристав,

З райцями до княгинi уступав,

Щоб узяти,

На смерть ii вiддати.

Пiдiйшов, дверi одмикав

Та й скам’янiв там, де стояв:

Свiтлиця порожня, немае княгинi у нiй,

А стоiть там кобзар молодий…

І говорить молодий кобзар-княгиня:

«Ой який же тепер свiт настав,

Що чоловiк своеi жiнки не пiзнав».

І тодi кобзар з себе одiж просту скидав,

Кожен княгиню пiзнав.

І тодi князь радiстю радiе

І сльозами ридае,

У своеi жiнки вiрноi прощення благае…

І тодi князь великий бенкет зчиняе,

Увесь народ на нього скликае,

З радощiв бенкетуе-гуляе,

Свое любе подружжя, княгиню, уславляе…

Оповiдання та повiстi

Екзамен

Сьогоднi великий день у Тополiвськiй школi: у цей день мае вiдбутися екзамен, а на йому повинен бути член ради шкiльноi.

Тим-то у школi ще з учора все готуеться. І молодий, що тiльки перший рiк учителюе, вчитель, i сторож Кирило Криворукий працюються з усiеi сили. Ще вчора маненька хатка, що волость вiддала у своему будинковi на школу, хатка, завбiльшки сорок квадратових аршин[28 - Аршин – давня схiднослов’янська мiра довжини, яка вживалася до запровадження метричноi системи; дорiвнюе 0,711 м.], почала чепуритися.