Арканум

– Пхайте оцю брилу, – попрохав i постукав по нiй рукiв’ям кинджала.

З того боку завовтузилися, закректали, i брила зрушилася. Мадей вiдступив, щоб не звалилася йому на ноги, i чекав. За хвилю вона, глухо гупнувши, впала. Мадей без особливих зусиль вилiз iз льоху й обняв своiх рятiвникiв.

– Ходiть за нами, – сказали арканумцi.

Темрява надiйно приховувала всi iхнi рухи. Незабаром вони вийшли на дорогу. Та не далеко й зайшли, як побачили, що попереду хтось наближаеться. Виразно вчувалися два голоси – чоловiчий i жiночий.

– Ото зрадливиця! – обурився вiн. – Вже з кимось iншим жартуе.

Арканумцi зачаiлися за деревами. Але що бiльше Мадей вдивлявся, то зрозумiв, що самоi панни нема, а хтось несе ii голову. Це ще бiльше його розгнiвало. Вiн намацав на землi палицю, пiдпустив невiдомого крадiя ближче i луснув з усiеi сили по головi. Королевич лише пiкнув i звалився, а голову панни Мадей спритно пiдхопив на руки.

– Ой! – втiшилася голова. – Ти мене врятував! А то я вже думала, що вiн мене згвалтуе.

– Що сталося? – запитав Мадей, нiжно пригортаючи голову до своiх грудей.

– Та сталося таке, що я, виглядаючи тебе з вiкна, ненароком так нахилилася, що голова моя вiдвалилася i впала на кущi внизу. Отам i знайшов мене той королевич.

– То це королевич?

– А що ж ти думав? Що я приблудi дозволила себе на руки взяти?

– А що б ти зробила, якби тебе приблуда знайшов?

– А покусала б! – i вона грiзно клацнула зубами.

Мадей здригнувся.

– А де ж тодi тiло?

– Було в кiмнатi. Та потiм кудись зникло. Мусимо його знайти.

– Та вже ж бо!

– А хто це з тобою? – стривожилася голова.

– Моi рятiвники.

Голова уважно обстежила iх i заспокоiлася.

– Мусимо пiти до шинку, – сказав Мадей, – щоб забрати ii тiло.

– Це небезпечно, – заперечили в один голос арканумцi. – Мусимо негайно тiкати.

– Без неi я нiкуди не поiду, – вперся Мадей.

– Ой, що я бачу! – зойкнула голова.

– Де?

– Он там! Просто перед нами.

– І що ж ти таке бачиш?

– Та оно! Бiля яворiв! Щось iде, заточуючись, наче п’яне? Чи це не я?!

Мадей пройшов ще кiлька крокiв i побачив тiло без голови, яке невпевнено брело наослiп.

– Я врятована! – зрадiла голова.

Але ж Мадей не мав при собi свого швацького причандалля, тому взяв за руку ii тiло, й подалися вони усiею компанiею до шинку. Там вiн залишив iх у саду, а сам вилiз по черешнi до вiкна, проник у покiй, забрав свою торбу i спустився.