Чорт зна що. Запропаща душа

– Невелика ще бiда, – каже запорожець, – з тих шинкiв, корчем i iгрищiв: прийде чоловiк у шинок, вип’е собi на здоров’я чарку горiлки, з’iсть оселедець, другий; зберуться на празник або в недiлю парубки та дiвчата, погуляють собi, потанцюють, а деякi спаруються i одружаться…

– Коли б так! – каже чорт, – то б нiчого було й казать; а то хоч би i в сiй корчмi, що бiля вас… Чи ви знаете, добродiю, хто там шинкуе?..

– Казали – якийсь жид, – каже запорожець.

– Який вам жид! – одказав чорт зареготавшись, – наш-таки чорт та ще й з Киева вiдьми налiтають.

– Глянь! – каже запорожець, – не знав я сього, а то б пiшов подивиться!.. А ти ж, чорте, – пита, – що там робиш?

– Що я роблю?.. Танцюю, – каже чорт, – сьогоднi важний задамо бенкет, i музика таки наша, пекельна, буде, а вже якi вiдьми з Киева назлiтаються, навiки гарнi! Приходьте, добродiю, до нас, побачите, як я буду танцювать гопака i гоцака!

– Пiшов би, – одказуе запорожець, – так нiкому ж мене провести, старий вже збiса став…

– Я ж вас проведу, – каже чорт, – разом i iдемо.

– Добре! – каже запорожець. – Побачимо, як там у вас, у чортiв, люди бенкетують.

Виголивсь запорожець, одяг червоний жупан з вильотами, що пообшиванi брузументами, обувсь у чоботи-сап’янцi, пiдперезався шалевим поясом, причепив шаблюку i вусiв не забув наваксить, та, взявши чорта за хвiст, i пiшов у корчму. Як зблизились iк корчмi, приглядуеться запорожець, аж перед ним не чорт вже, а парубок у чорному кобеняку, пiдперезаний червоним поясом, в смушевiй шапцi; i вже тримае його не за хвiст, а за кобеняк.

Увiйшов запорожець у корчму, дивиться – народу повнiсiнько, як у церквi; по всiх лiхтарях позасвiчуванi свiчки: дарма, що шабашковi, а палають, неначе восковi в ставниках. Тiльки вгледiв орендар запорожця, зараз i пiдскочив до його з пляшкою.

– Мозе, пан добродзiй, – каже, – позволi келiшек гданськоi вудки?

– Всип, – каже запорожець, – побачимо, що там за гданська!

Випив запорожець – аж зацмокав – така крiпка та смачна.

– Мозе, сце, – каже орендар, – пан добродзiй позволi келiшек?

Випив запорожець i другу.

Якось йому повеселiшало, неначе помолодшав. А тут як ушкварять музики джинжируху! – та й гарно ж грали, матерi iх лихо: скрипиця так i виспiвуе, бубни гудуть, гуркотять, цимбали, мов дзвоники, дзвонять. Як почув старий, так аж жижки у його затрусились, самi ноги затупотiли. Зараз i почали танцювать. Дiвчата такi гарнi, одна в одну. Пiшов у танець i той чорт, що привiв запорожця.