Чорт зна що. Запропаща душа

І просидиш ти в мене на ньому увесь вiк. Хiба що як доведеться мiсяцевi опускатися до краю землi, то, може, встигнеш зiскочити на якусь копицю сiна чи за дерево зачепитися…

– А як я, чого доброго, задрiмаю та гугупну з мiсяця?

– Ну, то туди тобi й дорога! – вiдказав чорт i рвонув ще скорiше.

«Прощай, Найдусю! Тепер уже я тебе нiколи не побачу!» – подумав Явтух i змирився зi своею долею.

Летiв вiн довго, нарештi мiсяць, сховавшись i вигулькнувши знову, мигнув помiж хмарами i пiдiйшов до нього так близько, що вiн, як опiсля сам розповiдав, мiг навiть роздивитися, з чого той зроблений.

Раптом чуе Явтух – щось у повiтрi голосно зашумiло, i водночас чортик за його спиною затремтiв i запискотiв, наче мишеня.

– Ага! То ти дiвок волочиш, сякий-такий?! – пролунав хрипкий i лютий голос, i стара зморщена вiдьма верхи на мiтлi налетiла на дiдька з кулаками.

– Та це не дiвка! Це парубок! – заскавулiв чортик, тремтячи усiм тiлом.

– Який парубок?.. Ах ти, жабеня пулькате!

– Ой, Мавро Онуфрiiвно! Та я, бiгме, правду кажу! – верещав сатана пiд вiдьминими штурханами.

– Ось я тобi! Ось я тобi! – шаленiла вiдьма, не знаючи вже iз якого боку лупцювати.

Нарештi вона вхопила бiсеня за волохатого карка i так його почала трусити, що спочатку з ii рудоi коси злетiла хустина, а потiм iз кiгтiв чортячих випав Явтух i вниз головою полетiв удолину… «Ну, тепер уже й менi лиха година настала!» – подумав чортик i помчав угору, надiючись гепнути вiдьмою об мiсяць i струснути з себе…

І довго ще в повiтря злiтали клаптi вовни й пучки волосся з обох сторiн, а люта сварка потрясала темнi простори.

А тим часом весело лунала розмова в низенькiй свiтлицi замiського млина. Складчина цього разу вдалася якнайкраще, бо, по-перше, мiрошник, старий удiвець i скупердяй, поiхав у Чугуiв на ярмарок, а дочка його зосталася, а по-друге, ще тому, що багато хто з молодi надiявся цього разу уладнати своi любовнi справи.

Пiдлога була гладенько вимита i вимащена вохрою, стiни свiжовибiленi, оздобленi вiнками i жмутами квiтiв. Пiч яскраво горiла, i на гарячих сковорiдках шипiли на нiй, купаючись в олii, пшеничнi горiшки, яшнi млинцi i сластьони. Дубовий стiл, накритий бiлим обрусом, красувався пiд образами.