Феноменологія духу

Загал у багатьох аспектах поводиться зовсiм по-iншому, нiж цi люди, ба навiть цiлком протилежно. Якщо загал зичливо може взяти на себе провину, що якийсь фiлософський твiр нiчого йому не каже, то цi «представники», впевненi у своiй компетентностi, звинувачують в усьому авторiв. Вплив твору на загал набагато спокiйнiший, нiж його дiя на цих «представникiв», що подiбнi до мертвих, якi ховають своiх мерцiв. Якщо загальний рiвень прозiрливостi думки нинi загалом набагато вищий, ii цiкавiсть пильнiша, а своi судження вона висловлюе значно швидше, то ноги тих, хто вас винесе, уже стоять перед дверима; водночас вiд такого стану часто слiд вiдрiзняти набагато повiльнiший вплив, що виправляе напрям уваги, скерованоi накинутими зовнi запевненнями, корегуе зневажливий докiр i невдовзi забезпечуе однiй частинi певну сучасну аудиторiю, тодi як друга частина, побувши трохи модною, вже не мае нiякоi пам’ятi в нащадкiв.

А втiм, за доби, коли так змiцнiла загальнiсть духу, а одиничне мiрою того змiцнення стае дедалi байдужiшим, коли ця загальнiсть у своему повному обсязi та витвореному багатствi зберiгае його та вимагае тiльки для себе, частка, яка в спiльнiй працi духу припадае на дiяльнiсть конкретного iндивiда, може бути тiльки дуже малою, тож унаслiдок цього iндивiд i поготiв повинен забувати себе, бо цього вимагае й сама природа науки; щоправда, вiн повинен стати, ким може, i робити, що може, але водночас вiд нього слiд i менше вимагати, бо вiн i сам може менше вiд себе сподiватись i меншого для себе вимагати.

Вступ

Цiлком природно припустити, що перш нiж братися до свого властивого суб’екта – реального пiзнання, що таке iстина, – фiлософii спершу необхiдно дiйти розумiння, що таке пiзнання, яке трактують то як iнструмент, завдяки якому опановують абсолют, то як засiб, завдяки якому можна побачити абсолют. Цей клопiт видаеться виправданим, бо, з одного боку, е рiзнi види пiзнання й серед них однi можуть виявитися придатнiшими за iншi для досягнення нашоi мети (а отже, серед них можна зробити й хибний вибiр), а з другого – слiд зважати на те, що пiзнання, будучи спроможнiстю певного виду та обсягу, без точного визначення своеi природи i меж може, замiсть ясних небес iстини, сприймати хмаровиння помилок.