Бебі Джейн

Але Йонатан раптово вихоплював мене з моiх роздумiв, запитуючи, про що це я таке мрiю. Вiн так часто повторював це питання, додаючи мое iм’я до нього, що я стала обережнiшою. Можливо я би не була такою обережною, якби Йонатан спитав, про що я думаю, але оскiльки вiн запитав, про що я мрiю… Я нi про що не мрiяла. Але якщо мое витрiщання на стiну видавалося Йонатону мрiянням про щось, то краще було б, щоб Йонатан не бачив цього. Незабаром йому би почало здаватися, що в мене з’явився хтось iнший. Або щось подiбне.

Нарештi я залiзла у ванну.

Там вiн не мiг мене здивувати, так, як вiн iнодi робив, запитуючи щось про шоу, коли я робила вигляд, що дивлюся з ним телевiзор. Або якщо б я провела певний час на диванi або лiжку, споглядаючи на шпалери, Йонатан мiг би замислитися про це. Але купання та перебування у ваннiй може видаватися за догляд за собою, а Йонатан нiколи не перешкоджав моiм косметичним процедурам.

Купання чудово допомагало менi з моею тугою за жiночим тiлом.

Тепла ванна вiдчувалась як жiночi обiйми без хiтi.

Вода нiжно пестила мою шкiру, наче це були жiночi руки.

Вода у ваннi вiдчувалася на моiй шкiрi як поцiлунки Пiкi, коли вони були великими та вiдкритими. Вiдчуття було, нiби я пливла в них. Наче моi руки почивають мiж Пiкiними ногами, там де слизько та глибоко.

Пiсля надто тривалого купання пальцi моiх нiг ставали мертвецько бiлими. Так наче кров та плоть полишили iх, залишаючи по собi лише зморшки, якi вони нiколи бiльше не заповнять.

Йонатан нiколи не казав, що хоче приеднатися до мене у ваннi, i це було чудово, тому що я б не знала, як ввiчливо йому вiдмовити.

Можливо, сама ванна i була Йонатанова, однак процес купання належав лише менi.

Йонатан придбав гелi для душу, якi пасували його ранкам. Вони пахнули грейпфрутом та iншими ароматами, якi асоцiювалися зi здоровим ранком та гарантували активний початок активного дня. Пляшечки майорiли яскраво жовтим або синiм, наче кобальт, кольорами. Вони були ефективними та заощаджували час i простiр, оскiльки можна було використовувати гель одночасно як шампунь i гель для душу, вiн зволожував шкiру настiльки, що зникала необхiднiсть використовувати пiсля душу лосьйон для шкiри.

Розумно.

Йонатан нiколи не витрачав надто багато часу, обираючи власнi миючi засоби. Вiн просто купляв нову пляшечку, якщо стара вже майже закiнчувалася. А тодi вiн викидав стару до смiтника. У його кутку ванноi не було жодного набору з напiвпустих пляшин або будь-якого можливого вибору.