Дорога до Країни Оз

– Куди ти збираешся йти? – запитала Доротi.

– Мабуть, буду схожим на Гудзика-Розумника, коли скажу: я не знаю, – засмiявся Косматий чоловiчок. – Але життевий досвiд пiдказуе менi, що будь-яка дорога кудись веде. Впевнений, мила Доротi, якщо пiдемо вперед, то рано чи пiзно прийдемо куди-небудь. Що це буде за мiсце, ми не можемо зараз навiть припустити, але коли прийдемо туди, то дiзнаемося.

– Маеш рацiю, – погодилася Доротi, – це розумно, Косматий чоловiчку.

III. Дивакувате селище

Гудзик-Розумник з радiстю вхопився за руку Косматого чоловiчка, адже той мав у кишенi Магнiт Любовi, тож малюк вiдразу полюбив дивну кудлату людину.

Маленька компанiя вирушила в дорогу в бiльш веселому та бадьорому настроi, нiж можна було припустити. Дiвчинка звикла до незвичайних пригод i дуже любила iх. А куди б не пiшла Доротi, Тото майже завжди слiдував за нею, наче ягнятко святоi Марii.

Гудзик-Розумник не виявляв жодних ознак занепокоення або страху, адже вiн все одно заблукав, а в Косматого чоловiчка, швидше за все, взагалi не було рiдного вогнища, й вiн почувався однаково щасливим всюди.

Так вони йшли досить довго. Раптом попереду над дорогою з’явилася велика арка. Коли мандрiвники пiдiйшли ближче, то побачили, що споруда покрита дуже красивим рiзьбленням i розкiшними малюнками. На ii верхнiй частинi розташувалося безлiч павичiв з розгорнутими хвостами, iхне пiр’я було вимальовано з дивовижною майстернiстю.

У центрi арки подорожнi побачили велику лисячу голову, що дивилася на свiт крiзь окуляри з вельми розумним виглядом. Голову лисицi прикрашала маленька золота корона, оздоблена гострими зубами.

Поки мандрiвники з цiкавiстю розглядали арку, з того боку несподiвано з’явилися лисицi, одягненi в солдатську форму. На них були зеленi сорочки й жовтi штани, а маленькi круглi шапочки й високi черевики манили погляд яскраво-червоним кольором.

На чолi колони марширував капiтан. Його форму прикрашали золотi позументи, i вiн виглядав бiльш парадно, нiж простi солдати.