Чудесна країна Оз

«І тодi, – мовив Тiп сам собi з усмiшкою, – вона заверещить голоснiше, нiж ота бура льоха, коли ii смикнути за хвоста, а тiпати вiд жаху ii буде сильнiше, нiж ото тiпало мене торiк, як злiг вiд лихоманки!»

Часу, аби виконати задум, у нього було бiльш нiж достатньо, бо Момбай пiшла до села, як сама сказала, чогось накупити про запас, а дорога займала добрих два днi.

Із цими думками вiн узяв сокиру, пiшов до лiсу, вибрав два-три мiцних та струнких деревця, зрубав iх та обтесав вiд гiлок i листя. І з тих жердин вирiшив змайструвати руки й ноги свого страхопуда, а для тулуба надер товстоi кори з кремезного старого дерева; не без зусиль вiн скрутив кору в такий собi сувiй пiдхожого розмiру i скрiпив краi дерев’яними кiлочками.

Весело насвистуючи, вiн старанно припасував до тулуба руки й ноги, ретельно виструганi. Робота доходила кiнця, як почало смеркати, i Тiп згадав, що йому ще доiти корову та годувати поросят. Майструвати дерев’яного чоловiчка в сутiнках було неможливо, тож вiн звалив його собi на горба й притягнув додому.

Увечерi при свiтлi вогнища на кухнi Тiп старанно закруглив усi гострi кути i застругав усi сучки та задирки. Потому вiн прихилив чоловiчка до стiни та полюбувався на нього. Чоловiчок вийшов на славу: стрункий та високий, навiть як на дорослого чоловiка – в очах хлопчика це було великою чеснотою, бо вiн i сам хотiв би вирости такого ж зросту.

А вранцi, вивчаючи свiй витвiр, вiн виявив, що зовсiм забув про шию, на якiй стирчала би гарбузова голова.

Тож вiн знову пiшов до лiсу – добре, що туди було рукою сягнути, i вирубав пару цурок, щоб завершити свое створiння. Удома вiн зробив iз цурок хрестовину, а в перехрестi вивертiв дiрку – встромити шию, щоб голова сидiла на плечах. Цурку, яка мала слугувати за шию, вiн зверху загострив i насадив на неi гарбуза i результатом залишився задоволений: голову можна були повертати як в один бiк, так i в iнший, як забажаеш, а руки й ноги згиналися так, що можна було поставити чи посадити страхопуда у будь-яку поставу за бажанням…

– А ось тепер, – проголосив Тiп iз гордiстю, – вiн вийшов хоч куди i здатен вичавити не один зойк iз староi Момбай! Єдине, що залишаеться, – це добре його вдягнути.

А от iз цим вийшла заминка. Тiпу довелося перетрусити всю велику скриню, в якiй Момбай тримала скарби та дорогий для неi мотлох, i на самому сподi вiдкопав якiсь дивнi пурпуровi штани, червону сорочку та рожеву безрукавку в бiлий горошок.