Чудесна країна Оз

Вона в мене така вiд народження, як тато зробив, така вона й е.

– Гаразд. Прошу за мною до вартiвнi, – пiдсумував Страж, – i ми вирiшимо, як iз вами бути.

Джек заiхав через ворота на Козлi просто у вартiвню. Страж посмикав за мотузку, задзеленчав дзвiночок, i до вартiвнi з iнших дверей увiйшов дуже високий Солдат. Вiн був убраний у зелений мундир, з плеча в нього звисала довжелезна зелена гвинтiвка, i майже колiн сягала доглянута зелена борода.

Страж негайно звернувся до нього:

– Тут до нас дивнуватий добродiй, який певноi мети вiзиту не мае i навiть чого хоче – не знае.

І що ж нам iз ним робити?

Зеленобородий Солдат прискiпливо оглянув Джека. Нарештi вiн рiшуче похитав головою, та так, що бородою пiшли зеленi бурунцi.

– Мiй обов’язок – вiдвести його до Їхньоi Величностi Опудала.

– А що Їхнiй Величностi Опудаловi з ним робити? – поцiкавився Страж.

– А то вже Їхньоi Величностi клопiт, – вiдмахнувся Солдат. – У мене й свого клопоту повна голова.

А все, що приходить звiдти, – махнув вiн рукою за мур, – то вже Їхньоi Величностi морока. Тож одягай на хлопця окуляри, i я вiдведу його до королiвського палацу.

Страж вiдкрив велику скриню з окулярами i заходився припасовувати iх до Джекових лупатих баньок.

– Щось у мене в наявностi немае таких окулярiв, аби закривали вам очi, – зiтхнувши, схопився за голову Страж. – Та й голова у вас якась завбiльшки з гарбуз, доведеться ще й мотузкою пiдв’язувати.

– Та навiщо менi взагалi окуляри? – не зрозумiв Джек.

– У нас так заведено, – пояснив Солдат. – Без них тебе може ослiпити блиск та сяйво нашого прекрасного мiста.

– Он воно як! – вигукнув Джек. – Тодi чiпляйте, та найщiльнiше. Чого-чого, а ослiпнути я не хочу.

– І я не хочу! – нагадала про себе Козла. Отож пару зелених окулярiв знайшли й для тих банькуватих сучкiв, що були iй за очi.

Потому Зеленобородий Солдат крiзь внутрiшню браму вивiв iх до мiста, i вони одразу ж опинилися на головнiй вулицi величного Смарагдового мiста.

Іскристi зеленi самоцвiти прикрашали фасади чепурних будинкiв, мiських веж та башточок, i навiть зелена мармурова брукiвка виблискувала коштовними камiнцями. Усе це й справдi мало справити незабутне враження на того, хто бачив уперше таку величну красу.

А втiм, анi Джек, анi Козла зовсiм не розумiлися на розкошах та красi й тому звертали мало уваги на дива, що поставали крiзь зеленi окуляри.