Вода з каменю. Саксаул у пісках

Чоловiк голосно реготнув, аж луна вдарилась об скелю, та миттю згасла посмiшка на борознуватому обличчi, воно спонурилось, чоловiк пронизав темним поглядом хлопцiв i спитав:

– Чого ж ви сюди приплелись? Науку свою несете?

– Нi, самi вчимося, – спалахнув рум’янець на обличчi Маркiяна, а в Івана затремтiли губи.

– Вчитесь? – Чоловiк розiгнувся, опустив лiву руку з гарапником. – Чого ж ви вчитесь тут, у горах: палити, рубати, красти, а ци опришкувати?

– Ми пiсень вчимося, – сказав, продираючи сухий хрип, Іван.

Чоловiк знову коротко реготнув i змовк.

– А куди справилися? – спитав.

– До Вижницi.

– А-а, то iнша справа. Ідiть, iдiть, туди ниньки багато з’iжджаеться всiляких, щоб на завтра встигнути. Там бу-у-уде на що дивитися, i таких пiсень наслухаетеся, що мой-мой!

Вiн вiдступився, а коли хлопцi квапно проходили мимо нього, притримав цупкою рукою Маркiяна, що був крайнiй, i мовив:

– Лиш не пробуйте тутешнього хлопа дурного вчити, йому нинi, опрiч гарапника, нiчого бiльше не треба.

Ви зрозумiли мене? Це я вам сказав – Юрiштан!

«А хто такий Юрiштан?» – запитав Базилевич, ближче присуваючись до Маркiяна. «Я розкажу тобi… А тодi ми пiдтюпцем пiшли, майже побiгли, бо про Юрiштана встигли вже всiлякого наслухатися, а коли сховалися за поворотом, я сказав Івановi: «Скоро i в нас будуть своi Шафарики, Коллари, Мiцкевичi i Пушкiни… Бачиш, як б’ють, i не лише чужi… А ти казав, що мало…»

Де тiльки ночували – слухали страшнi розповiдi про Юрiштана. В Устерiках камеральним мандатором був Грдлiчка, а в Грдлiчки отаманом пушкарiв – Юрiштан.

Бо без мандатора нема нi панщини, нi шарварку, анi податку, без нього й рекрутiв цiсаревi не доставлять, а мандатор без пушкарiв не дасть собi ради з опришками. Пушкарiв – гiрських стрiльцiв – знайти легко, бо за трьох спiйманих опришкiв казна виплачуе п’ятдесят дукатiв золотом, дае мундир i по десять крейцарiв на днину.

Грдлiчка знайшов Юрiштана аж у Кутах, де вiн панам груби розтоплював, а прославився тим, що доньку за дiвочий грiх цiлий рiк тримав прив’язану у стайнi до жолоба – такий не дасть попусту опришкам, а в Розтоках Волоських появився новий ватаг з тридцятьма легенями – Мирон Штола, що серед бiлого дня забрав у пана Скарбка все золото, яке пан мав дома, спродав його на Волощинi, грошi ж у Головах, Барвiнковому i в Бiлоберiзцi бiдним роздав, а на буковинськiй плоскiй кичерi Ігрецi гульбища справляв, на яких опришки стрiляли з пiстолiв, аж дими стелилися над горами.