Чотири шаблі

– Шахай, – сказав вiн, i це були нiби найщирiшi слова за все його життя, – коли ми переможемо цих тридцять тисяч, i Успенiвський бiй залунае по всьому свiтi, я вiддаю тобi свою голову i свiй клинок i ляжу пiд копито твого коня.

Шахай промовчав трохи, не дивлячись на Марченка, i потiм нахилився над мапою, над Успенiвкою та ii околицями.

– Дивися, як ми хороше змiцнимо фортецю. Об неi розiб’е голову кожна армiя. Треба тiльки заманити ii на зручнi для нас мiсця. Галат, прорвавшися крiзь фронт, вiдтягне на себе сили, а на решту ми нападемо, вийшовши за Успенiвку.

Ми панiчно втечемо з фронту до Успенiвки, полки й дивiзiони тiкатимуть, як опале листя, котитимуться перед французьким вiтром. Ми заманимо iх на рiку, в болото i воду, ми вiддамо на поталу сотню-другу наших партизанiв – i тодi пустимо в дiло гармати, кулемети, резерви пiхоти i резерви нестримних Остюкових шабель. Ми розтрощимо розкидану, схвильовану, спантеличену ворожу силу, заберемо танки i гармати, пiдемо крiзь фронт на допомогу Галатовi – руйнувати i топити десантнi кораблi.

– Я пiшов, – раптом втрутився Галат, устаючи з мiсця, – сьогоднiшнiй день переламав усе мое життя. У мене крутиться в головi i не хватае чим дихати. Менi страшно, Шахай, що ти вибрав мене. Виконаю я твого наказа чи злякаюся i пiду в панiку, загубивши даром панцерникiв, людей i славу?

– Іди, – одповiв Шахай, – i знай, що моя думка буде завше з тобою. Те, що ти зараз боiшся i маеш смiливiсть зiзнатися, – якнайкраще доводить твою хоробрiсть, котра з’явиться до тебе в холодний час.

Іди i готуйся.

Марченко задумливо розглядав мапу, зовсiм лiгши на стiл, Coca працьовито вираховував щось на шматковi паперу, Шахай помалу пiдiйшов до вiкна вагона, за вiкном розпочався день – бiлий вiд туману, як молоко.

«Успенiвка близько», – сказав сам собi Шахай i промовчав.

Успенiвка нiколи не бачила такого розмаху i таких масштабiв: всiх мужчин було вигнано на землянi роботи. Ішли без охоти, працювали ще неохотнiше, лопати грузли в беручкiй землi, в глинi, що одволожилася пiсля уночiшнього туману.

– Так i гоноблять, де б сiсти! – пожалiвся Шахаевi Остюк. Шахай встигав одночасно бувати скрiзь. Вiн замислився, щось вирiшив i подякував Остюковi. За годину верхiвець оббiг усе мiстечко i всi траншеi, сповiстив, що отаман Марченко дав наказа платити за роботу i що швидко будуть роздавати матерiю: сукно i шерсть, перкаль i шовк.