Чотири шаблі

Я б пестив собi свою дружину доти, доки ви, моi друзi, не покликали б мене до спiльноi борнi. Тепер я прийшов повести вас туди, де з’явився вже ворог! Вiн погрожуе нам i нашiй краiнi, вiн хоче повернути панську сваволю i каторжне життя.

Шахай перечекав, доки заходили: Галат, четверо Виривайлiв, Санька, Макар. У Галата були червонi очi з похмiлля i мокра голова. Проте тримався вiн достойно, як i слiд було командировi панцерникiв i друговi Шахая.

– Я прийшов до вас, переломивши свою гордiсть, бо надходить славний момент, коли треба класти голови за революцiю i розбивати груди об ворожий панцер.

Я оголошую себе вашим командиром i наказую слухати тiльки мене.

– Понiмаеш, усi знають, що це вiйсько Шахая, а ми знаемо, що ти е сам Шахай. Моя кiннота салютуе тобi, командире, – Остюк витяг до половини свою шаблю i засунув ii знов у пiхви.

– Панцерники – твоi теж, – сказав Галат, – правда, хлопцi?

І усi Виривайли закивали головами.

– Ми зараз пiдемо i вiзьмемо Марченка…

– Я прийшов сам, – сказав Марченко i став перед дверима теплушки, – стрiляйте мене, землячки?!

– Заходь, Марченко, – простяг йому руку Шахай, – ти умiеш вертатися до друзiв.

Нам довелося б тебе приборкати за анархiю, та тепер ти сам виженеш од себе радникiв. Ти – хоробрий, Марченко, i за це я залишаю тебе командиром. Партизани знають, що ти Шахай, – будь же Шахаем в тому жорстокому дiлi, на котре ми пiдемо всi. Бiля тебе стоятиму я, я буду твоiм комiсаром, мое прiзвище Марченко, i треба зараз вивiсити червонi прапори.

Шахай придивився до Марченка й одвернувся. Галат розгублено оглядав коней. Остюк пiдтяг халяви на ногах вище i, розгинаючись, пiдрахував Марченкову зброю. Виривайли, Макар, Санька – повискакували з теплушки, за ними вийшли поважно четверо старших – i всi пiшли до Остюка. Дорогою згадали, що у Галата е кращий вагон, i повернули до нього.

– Ми зараз подивимось мапу, – сказав Шахай, увiходячи до вагона.

Попоiли i випили, полежали на канапах вагона, порахували чорнi прапори, що iх поприносили з усiх ешелонiв, i заспiвали пiснi, яка прийшла тодi на пам’ять комусь iз партизанiв.

Ой нас, братцi, п’ять! Будем пить, гулять!

Коло мене товаришi все вiрнi сидять.

Найгучнiше виводив Панько Виривайло. Вiн проспiвав останне слово. Годилося другий рядок заспiвати двiчi. Шахай пiднiс чарку i повторив другого рядка сам – серед тишi i настороженостi. Марченко голосно засмiявся до Остюка, нiби тамуючи щось iнше.

Коливаються шаленi слова Марченка.