Чотири шаблі

Гей, хвалився та козак Швачка,

Пiд Бiлую Церкву iдучи:

Гей, будем брати, та китайку драти,

Та в онучах топтати!

Галат совiсно проспiвав цього куплета й собi. Слiпий його виправив, показавши, як досягти бадьоростi й безтурботностi в мелодii. Пiсня коливалася, як самотнiй вершник на обрii.

Гей, казав еси козак Бондаренко,

А що славонька буде:

Гей, будем брати, та поли драти,

Та плечi латати!

– Це ви, дiду, про нас, – не витерпiв Галат, i до Шахая долетiло тремтiння його голосу, – бiсовоi душi вiри!

– Ти, Марченко, з нами не поiдеш.

Тобi я вiддаю десятьох оцих людей. Хлопцi, слухайте Марченка. Обидва Шворнi, усi Виривайли, Петро Бубон, Василишини й Макар – я залишаю вас Марченковi. Зi мною поiдуть Остюк, Галат та ота сотня охочих, що прийшли сюди на наш клич.

Шахай пройшовся по залу станцii i трохи помовчав. Бiля нього було тринадцятеро людей. Блимала на столi гасова лампа. На перонi гомонiли партизани – iх перехвилював цей туманний ранок, що потроху розганяв темiнь ночi.

– Ми зустрiнемо ешелон на Варварiвцi. Спробуемо його обеззброiти i пустити далi без зброi. Ми не встрянемо в жодний бiй. Нам треба тiльки зброi, i ми ii заберемо в тих офiцерiв, що iдуть з фронту додому. Зброя за всяку цiну! – ось наше сьогоднiшне гасло. У кого в руках зброя, той i буде диктувати подii.

– Понiмаеш, – сказав Остюк, – вони можуть ще перед Варварiвкою повернути праворуч i поiхати iншою колiею. А ми на Варварiвцi iх не побачимо.

– Ця дорога ближча, Остюче, телеграма каже, що вони можуть поiхати тiльки через Варварiвку. Вони хочуть швидше дiстатись додому, щоб захищати своi маетки вiд революцii, i нащо iм iхати не по простiй дорозi?

Остюк згодився, а за ним закивали головами Марченко й Галат. Все передбачив iхнiй друг!

– Та я подумав i про те, чого ти боiшся, Остюче: я не беру з собою цiеi десятки на чолi з Марченком, хочу, щоб Марченко iх повiв до станцii Полтавки i там пересидiв день, чекаючи ешелону.

На той випадок, коли ешелон не пiде на Варварiвку, а пiде на Полтавку, ми будемо певнi, що вiн все рiвно вiд нас не втече. Ти вiзьмеш його, Марченко?

Останнiй – ще не зовсiм тверезий пiсля весiлля – заклiпав очима i почухав волохатi груди. Молодший Виривайло осмiхнувся до Шахая i вдарив долонею по плечах Марченка. Остюк клацнув острогами.

– Ти вiзьмеш його, Ничипоре Олександровичу? – повторив Шахай.