Україна самостійна

Франко й формально розривае з соцiалiзмом, виступаючи з радикальноi партii, яка мала умiркований соцiалiстичний характер, та в низцi статтей рiшуче бореться з комунiстичними iдеями.

Але ще перед тим Франко виступав з рiзкою, з’iдливою критикою комунiстичноi «науки». В 1895 р. друкуе вiн у своiм журналi «Життя i Слово» широку рецензiю на книжку Ю. Бачинського «Украiна irredenta», в якiй висмiюе «готовi формули» соцiал-демократiв, при помочi яких вони з незвичайною легкiстю вирiшують усi найскладнiшi проблеми. Ось його слова:

«За проводом Енгельса та Каутського автор викладае «матерiялiстичний свiтогляд», в котрiм находяться готовi формули для вияснення найскладнiших iсторичних явищ: релiгiя – це витвiр буржуазii, нацiональнiсть – це витвiр буржуазii, нацiональна держава – це витвiр буржуазii i т.

д. А все це залежить вiд форми продукцii, е тiльки ii виразом. Бодай то мати такий делiкатний свiтогляд. Кiлька формулок i – чоловiк кований на всi чотири ноги, попросту бери та й мудрiсть ложкою черпай. А що найцiннiше, так це те, що при помочi цього свiтогляду вся будуччина вiдкрита перед тобою, мов на долонi!» («Життя i Слово», т. IV, кн. 6).

В 1897 р. мiстить Франко у цьому самому часописi перекладнi статтi Б. Шоу й Г. Бакса, присвяченi критицi теорii й практики соцiал-демократичноi партii, та свiй реферат «Соцiалiзм i соцiал-демократизм», в якому, наперекiр твердженням соцiал-демократiв про самостiйнiсть i повну оригiнальнiсть Марксовоi теорii, наводить джерела, з яких вирiс марксiвський свiтогляд.

До цiеi справи вернувся Франко й сiм лiт пiзнiше в рефератi «До iсторii соцiалiстичного руху («ЛНВiстник» 1904, кн. 3), де виказуе залежнiсть «Комунiстичного манiфесту» вiд писань французького соцiалiста Консiдерана.

Критику соцiал-демократичних поглядiв уважав Франко за дуже корисну для украiнського громадянства, особливо для молодi, що безкритично захоплювалася тодi цими поглядами: «Може, – писав вiн, мiстячи статтю Шоу, – для наших украiнських правовiрних соцiал-демократiв, що вiрують у одиноко спасаючих Енгельса i Каутського, буде тут дещо займаючого» («Життя i Слово» 1897, кн.

1).

А з приводу захiдноевропейськоi критики соцiал-демократичних iдей зауважуе: «Такi удари вiд людей, прихильних соцiалiзмовi, йдуть тепер чимраз частiше, i нам здаеться це об’явом вельми корисним: правдивий соцiалiзм, iдея будущого братерства людського може тiльки виграти на тiм, коли люди позбудуться iлюзiй i хибних доктрин» («Соцiалiзм i соцiал-демократизм»).