Силует

Мудрiсть була ii хлiбом щоденним, але ж i до вправ мечем та стрiлою була володарка так призвичаена, як i до праць будiвельних. Дух ii могутнiй створив (у скелях) храм великий. І на палацах, пiльонах i всяких будовах та стовпах переможних було висiчене наймення ii вельми багато разiв. І було за що, бо ж навiть у боях численних на возi бойовному гонила вона в полях кривавих за перемогою. Й нiколи не давала вона втекти перемозi. Тож славою зброi своеi вкрила вона Єгипет.

На слово Гатасу, з малюнкiв руки ii, богами надхненоi, з’явились кораблi могутнi.

До Землi Пунт[11 - Земля Пунт дуже далека вiд Єгипту, але докладно невiдомо, яка саме.] i ще далi понесли вони славу Кемi.

Таж бiльш як славу й перемогу кохала Гатасу край свiй та брата й чоловiка свого – Тутмеса. А що не вiдала вона страху, i славою, як льотоса квiткою, голову свою прикрашала, – то вирiшила два тi своi кохання злити в одно. Хотiла, вирiкшись особистоi слави, на Тутмеса, мов вiнок, покласти всю славу, що була в Землi Кемi. І на пам’ятних дошках, на храмах, палацах, пiльонах знищила вона наймення свое, лишила ж едине, одиноке наймення Тутмесове.

А в нiч ту, коли так вчинити постановила, до Сфiнкса прийшла Гатасу, спираючись, як Ізида на Гора, на рамено Тутмесове. Але даремно:

– Кохання… Любов… – промовляла.

Даремно i Тутмес – володар, що з сорока чотирьох боiв повернув переможцем, даремно i вiн:

– Слава… Край рiдний, – голосом сильним i певним гукав.

Даремно на слова тi польницi-сурми мiдянi голосно йому вiдповiдали.

Володар Пустинi мовчав i не рухнувся…

Та ж серця шляхетнi не знають образи чи гнiву. Й не уразились мовчанкою Сфiнкса Гатасу й Тутмес, як сталося те з Аменемхетом. Не вiдвернулись, не кляли його, але ж на згадку про повiнь щастя свого звелiв Тутмес оздобити диском золотим Сфiнксовi голову, щоб кожного ранку промiнням iскристим обсипав його вiдроджений Ра[12 - Ра – бог сонця.], як обсипае кожного дарами той, хто серце мае щасливе…

І знову, як хвилi Великого Нiлю, утекли роки i столiття.

Озирис-Рамзес-Мiямун, син могутнього Сетi, володiв Землею Кемi та збiльшував славу ii. Пiсля перемоги Кадешськоi над тими, що мае до них глибоке й непереборне презирство Амон Великий, над тими, що звуться огидно хититами ганебними, прийшов до Сфiнкса i Рамзес. Та ж даремно уста, що призвичаiлись розказувати i славi самiй, вимовляли рiшуче й твердо:

– Влада!.. Перемога!..

Повна мовчання лишилась пустиня. Мовчала й безодня небес i сам Сфiнкс.