Силует

Спiльним тактом застукотить серце живе в людських грудях онiмiлих, здрiгнеться i в мiдяних грудях серце «Нiмого». Згине кривда стара, зблакитниться Чорне море, обiзветься дзвiн Клементiнський, i вирне з моря капличка Святого Папи Климента, що своiм тiлом давно вже пов’язав докупи i Киiв, i Рим[7 - Тiло Св[ятого] Папи Климента якийсь час перебувало в Десятиннiй Киiвськiй церквi, а потiм було перевезено до Риму.].

Слово

Коли фарао Озирис-Хефре – най вiчно живе його КА у Краiнi блаженних! – створив великi пiрамiди, – Володар Пустинi Неб (що його греки безбожнi назвали найменням «Сфiнкс») столiття вже дивився на небо й землю та на життя, що несе в Невiдоме людськi поколiння, як могутнiй подих Сетiв[8 - Сет – бог зла, пустинi i смерти.

] несе пiски пустинi.

Як життя таемне, – таемний Сфiнкс. І, як смерть мовчазна – мовчазний i вiн. Тому вельми хотiлося людям усiх часiв дiзнатись про правду, в Сфiнксi укриту. Та ж, що людство – подiбне дитинi i як дитина раднiше за квiткою барвистоi казки женеться, нiж дошукуеться зерна мудрости, що часто вкрите в тверду шкаралупу, – тому багато казок знайшло людство в тiнi могутнього Сфiнкса.

І казки цi поставлено на вартi сенсу, що вкритий вiд незасвячених в Таемницi Посвятнi.

Я ж, Евiмет, жрець Амонiв, письмом храмовим казку цю в папiрус заношу не тому, що мудрiсть таемна в нiй вкрита, а тому, що повна казка ця милосердя, котре е пахощами найприемнiшими перед обличчям Того, чие Наймення Велике людство назвати не вмiе.

Най же з кам’яних грудей Сфiнкса Пустинi переллеться милосердя у груди людськi, часто за гранiт твердiшi, груди, що на почуття живе часто безплiднi та мертвi, як мертва пустиня.

* * *

Коли мистець, людству незнаний, з каменя витворив постать маестатну Володаря Пустинi, – закляв вiн його словом чарiвним i великим. Не тiльки бо мистець то був презначний, але ж i мудрець видатний, таемствами вкритими володiючий.

І в закляттi тiм дано кам’яному творовi мистецтва дивну можливiсть: зо сну свого вiкового прокидатись i на почуття людське, що за всi почування наймогутнiше, озватись.

Та ж не дав мудрець-будiвничий нiкому з живучих знати: яке саме те почуття i яким саме словом людським збудити можна Сфiнкса кам’яного. Тож без лiку було тих, що слова того шукали, до Володаря Пустинi вдень i вночi явно i тайно приходили. І рiжнi слова людськi йому говорили.