Мандрівки близькі і далекі

Щоб залишитися при життi, мусили повернути собi обiтований край евреi: розкиданi по всьому свiту, моляться вони нинi до рiдного клаптика землi, немов до храму; татари зберегли себе лише тим, що в пам’ять вигнаного народу навiчно вкарбувався шлях до Криму; гине нинi чечен на своiх гiрських стежках i лише на них зможе здолати окупанта; Украiна вийшла сьогоднi на европейський шлях й стала видною розпорошеному по далеких землях нашому людовi, та й Бiлорусь змие ще з себе ганьбу, потоптавши вiдступникiв на битому трактi.

Полишивши заради пера полiтичнi баталii в украiнському парламентi, я далi йду по заповiтнiй магiстралi, яку не обирав, а на нiй народився, i йтиму нею вiчно, бо навiть тодi, коли моя власна дорога закiнчиться, я iз набутком, якого за життя доробився, мчатиму вперед в iсторii мого народу, яка нiколи не розгублюе iз своiх саков анi найменшоi крихти.

Знаходжуся в контекстi моеi нацii – в тандемi з нею; нестримна ii енергiя е одночасно моею енергiею, ii рух в упертому просуваннi вперед е моiм рухом, яку б функцiю я не виконував. Ми всi – йдемо. А хто випадае або випав iз всезагального руху свого народу на заповiтнiй дорозi, хто збочив з неi i залишився позаду, того неминуче здолае песимiзм, до яких би допiнгiв не вдавався; iн’екцii чужих сил не вилiковують цiеi недуги.

Поступ на iсторичних магiстралях людства мае один загальний напрям у безмежжi, в якому кожному окремому народовi надано окремий вiдтинок у просторi й часi, як вiк та маетнiсть окремiй людинi. Запрограмований Господом у всiй нашiй планетарнiй системi рух поступу е невiдворотний, i в цьому закладено найвищий оптимiзм Природи: те, що залишилося позаду чи то в космiчних вимiрах, а чи в iсторii найменшого народу, те, що ми проминули, вже не може бути осягнуте смислами, тiльки пам’яттю – доброю або злою; нiколи не повториться iснування зужитого й зниклого в Космосi астрального тiла, як не може повторитися фiзичне чи полiтичне життя, починаючи вiд комах i закiнчуючи iмперiями.