Маленькі чоловіки

Та як йому було не боятися? Адже зараз всi побачать, що вiн нiчого не знае.

На щастя, пан Баер вiдвiв йому дуже зручне мiсце в нiшi бiля вiкна й доручив Францовi провести з ним перший урок. Тож нiхто з дiтей не чув, як вiн затинався пiд час читання, не бачив, якi каракулi виводив у своему зошитi. Нет був глибоко вдячний за це й навчався з таким завзяттям, що пан Баер, глянувши на його розпашiле обличчя й забрудненi чорнилом руки, з усмiшкою сказав:

– Не варто перевтомлюватися, мiй хлопчику, – в нас ще багато часу попереду.

– Але менi потрiбно працювати якомога бiльше, а то я не наздожену iнших, – заперечив Нет. – Вони знають так багато, а я – нiчого…

Слухаючи, як хлопчики твердо й упевнено вiдповiдають уроки з iсторii, географii та граматики, Нет мало не впав у вiдчай.

– Зате ти знаеш багато того, чого не знають вони, – сказав пан Баер, сiдаючи ближче до Нета, бо Франц вже допомагав молодшiй групi долати труднощi таблицi множення.

– Я? – недовiрливо запитав Нет.

– Звичайно. Ти вмiеш стримуватися, володiти собою, а Джек, котрий так швидко розв’язуе арифметичнi задачi, не вмiе.

Адже звичкою до стриманостi теж потрiбно опанувати, i, гадаю, ти цей урок добре засвоiв. Крiм того, ти вмiеш грати на скрипцi, чого не вмiе жоден з наших хлопчикiв, хоч iм дуже цього хотiлося б. І нарештi, найголовнiше, ти вiд щирого серця бажаеш вчитися, а це вже половина справи. Спочатку тобi, може, й буде важко, але не падай духом i працюй, працюй… З кожним днем навчання пiдкорюватиметься тобi.

З кожним словом, промовленим паном Баером, обличчя Нета прояснялося: вiн радiв, що знае хоч щось.

«Так, я можу стримуватися, – думав вiн. – Мене навчив цього батько, коли бив мене час вiд часу. І я вмiю грати на скрипцi, хоч i не знайду на мапi Бiскайську затоку», – подумав вiн iз, здавалося б, недоречним вiдчуттям комфорту. А потiм сказав так серйозно й голосно, що Демi почув його:

– Я хочу вчитися, тож старатимуся. Я нiколи не ходив до школи, але не винен у цьому. І якщо товаришi не смiятимуться надi мною, то сподiваюся, що впораюся, адже ви й панi Баер такi добрi до мене!

– Нiхто не смiятиметься над тобою.

А якщо хтось спробуе, то я скажу, щоб вiн не робив цього! – крикнув Демi, забувши, що сидить на уроцi.

Молодша група, яка зупинилася на множеннi сiм на дев’ять, теж обернулася, як за командою, бажаючи дiзнатися, що трапилося.

Вважаючи, що бесiда про те, як треба допомагати один одному, важливiша за урок арифметики, пан Баер розповiв iсторiю Нета.