Казки, легенди, притчі

В життi чимало прикладiв того, як найнеприступнiшi гордiйки несподiвано закохуються з такою пристрастю, що мимоволi згадаеш про те, що й пiсля найлютiшоi зими неодмiнно настае благословенна лагiдна весна.

Це трапилося на одному зi святкувань у садах Мурано. Саме тодi серцем Маргерiти заволодiв один молодий лицар i мореплавець, який щойно повернувся з краiн Леванта[13 - Краiни Леванта – краiни Близького Сходу.].

Його звали Бальдассаре Морозеки. Вiн не поступався синьйоринi, яка накинула на нього око, нi шляхетнiстю свого походження, нi статечнiстю своеi постави.

У нiй все було свiтле й легке, в ньому – темне й сильне. З його зовнiшностi було видно, що це моряк, який тривалий час перебував у плаваннi й набачився рiзних далеких краiн, що це – шукач пригод. Його засмаглим чолом, мов блискавка, пробiгали думки, а його темнi очi над орлиним носом були гарячими та хижими.

Цiлком зрозумiло, що дуже швидко вiн i сам зауважив Маргерiту, i як тiльки довiдався ii iм’я, вiдразу ж попросив представити себе iй та ii батьковi, що було виконано з усiею церемонiйнiстю й улесливими комплiментами.

До закiнчення урочистостi, що тривала до опiвночi, вiн, як це дозволяла статечнiсть, увесь час тримався побiля неi, i вона уважно дослухалася до його слiв – навiть якщо вони були зверненi до когось iншого – з бiльшою пристрастю, нiж до Євангелiя.

Як можна здогадатися, синьйору Бальдассаре доводилося частенько розповiдати про своi подорожi й тi небезпеки, якi вiн долав.

Вiн так легко розповiдав про найдивовижнiшi пригоди, нiби кожен слухач сам мiг iх пережити. У своiх оповiдях вiн нiколи не висував себе на переднiй план, як це роблять зазвичай моряки, особливо молодi. Тiльки один раз, коли Бальдассаре розповiдав про битву з африканськими корсарами, вiн згадав про свое важке поранення – пiсля цього в нього залишився рубець навскоси через все лiве плече – i Маргерiта слухала, затамувавши подих, iз захопленням i з жахом водночас.

У кiнцi вiн провiв Маргерiту та ii батька до iхньоi гондоли, а коли попрощався з ними, то ще довго стояв на березi, спостерiгаючи за лiхтарями гондоли, що вiдпливала темною лагуною.