Казки, легенди, притчі

Однак сам вiн не почувався цiлковито задоволеним, бо його серцем володiло марнославне бажання стати довершеним поетом.

Та ось одного вечора на святi лiхтарiв[26 - …Свято паперових лiхтарiв – очевидно, маеться на увазi «свято середини осенi». Свято мiсяця, яке святкують у Китаi на п’ятнадцятий день восьмого мiсяця за мiсячним календарем (наприклад, еврейський Новий рiк). Щороку припадае на рiзнi днi. За европейським сонячним календарем це зазвичай жовтень. Вiдзначаеться не лише в Китаi, а й повсюди, де е великi китайськi громади.

Свято традицiйно присвячуеться поетам, жiнкам i дiтям. Вночi дiти запалюють свiчки у паперових лiхтарях.] так вийшло, що Хань Фук прогулювався самотньо протилежним берегом рiки. Вiн притулився до стовбура дерева, що низько схилилося над водою, й побачив у дзеркалi рiки велику кiлькiсть трiпотливих вогнiв, що кудись пливли; вiн побачив у човнах чоловiкiв, жiнок i молодих дiвчат, якi вiталися одне з одним, i якi у своему святочному вбраннi свiтилися, немов розкiшнi квiти. Вiн чув невиразне мурмотiння залитоi свiтлом рiки, чув спiв жiнок, бринiння цитри й солодкi звуки флейти, i понад усiм цим бачив блакитну нiч, що висiла, як церковна баня. І серце юнака затрiпотiло, коли вiн, волею своеi примхи уподiбнившись самотньому глядачевi, споглядав усю цю дивовижну красу. Однак, яким би сильним не було його бажання пiти до людей i повеселитися разом iз ними, насолодитися святом у колi друзiв, поруч iз нареченою ще дужче, ще нестримнiше хотiлося йому окинути все це своiм допитливим поглядом чутливого спостерiгача, ввiбрати в себе, нiчого не пропустивши, й зобразити в довершених вiршах синяву ночi, танець вогнiв на водi, як i людськi веселощi та тугу мовчазного глядача, який притулився до стовбура дерева, що росло на березi рiки, схилившись над водою. Вiн вiдчув, що жодне свято, нiякi веселощi на цiй землi нiколи повнiстю не ощасливлять його i не розвiють нудьгу i сум, що навiть у бурхливому вирi життя вiн так i буде чужинцем, самотнiм спостерiгачем. Вiн вiдчував, що його душа з-помiж багатьох iнших улаштована так, що вiн приречений вiдчувати водночас радiсть бачення земноi краси та приховане бажання чужинця. І вiд цього йому ставало сумно, й вiн замислювався над своею долею. Його думки досягли невдовзi своеi мети: вiн зрозумiв, що iстинне i повне задоволення стане для нього доступним тiльки тодi, коли вiн зможе показати свiт у своiх вiршах так довершено, що у цих образах володiтиме просвiтленим й увiковiченим свiтом.