Казки, легенди, притчі

Можливо, що не лише у Венецii, а й у всiй Італii, в Мiланi зокрема, не знайшлося б рiдкiснiшоi та кумеднiшоi постатi, нiж вiн, i дехто з iх Величностей i Високостей та Ясновельможностей охоче вiддали б за маленького чоловiчка стiльки золота, скiльки заважило б його тiло, якби його продавали.

Однак, якщо в iнших дворах чи в багатих мiстах може й знайшлося б кiлька iнших карликiв, якi не поступалися Фiлiппо маленьким зростом i потворнiстю, але за своiм розумом i здiбностями вiн полишав усiх далеко позаду себе. І якщо вже зайшлося про розум, то цей карлик мiг би засiдати в Радi Десятьох[7 - Рада Десятьох – орган Венецiанськоi республiки, заснований 1310 року.

Вiн не лише володiв трьома мовами, а ще й знав безлiч усiляких iсторiй, не менше знався вiн i на тому, як подати корисну пораду i як iдко пожартувати, був невичерпним на всiлякi витiвки й вигадки. Варто було йому тiльки захотiти, i вiн мiг будь-кого з таким же успiхом розсмiшити, як i засмутити.

У сонячнi днi, коли донна сидiла на вiдкритiй терасi на пласкому даху свого палацу, щоб там – як тодi було модно – вибiлювати на сонцi свое розкiшне волосся, ii щоразу супроводжували двi камердинерки, африканський папуга й карлик Фiлiппо.

Служницi зволожували й розчiсували ii довге волосся i розкладали його затим для вiдбiлювання поверх крислатого капелюха. Вони змочували волосся трояндовою росою й грецькими парфумами та розповiдали своiй панi про все те, що вiдбулося за останнiй час у мiстi, i що ще мае статися: про смертi й торжества, весiлля й народження, крадiжки та всiлякi кумеднi подii.

Папуга трiпотiв своiми яскравими пiстрявими крилами й демонстрував своi три фокуси: насвистував пiсеньку, мекав, немов коза, i вигукував «Доброi ночi!». Карлик сидiв тихо поруч, скоцюрбившись пiд сонцем, i читав своi старi книжки й сувоi, так само мало привертаючи увагу на дiвочi теревенi, як i на роi мошок, що кружляли довкола нього.

І тодi щоразу ставалося так, що через якийсь час пiстрявий птах схиляв свою голову, позiхав i засинав, а дiвчата базiкали дедалi лiнивiше i нарештi замовкали, мовчки працюючи iз сонливими обличчями, адже хiба ще е деiнде на бiлому свiтi таке мiсце, де полуденне сонце припiкае мiцнiше, нiж на пласкому даху венецiанського палацу? Аж тут панi ставала все не вдоволенiшою i сварилася, якщо дiвчата пересушували ii волосся чи якось невмiло його розчiсували.