Казки, легенди, притчі

Затим його погляд упав на тин iз глоду: його нещодавно пiдстригали й спочатку, здавалося, працювали ретельно i з задоволенням, але чим далi, тим справа йшла гiрше – то зрiзано було надто багато, то, навпаки, врiзнобiч iжачком стирчали колючi гiлки. Потiм мандрiвник пiдiбрав на дорозi дитячу ляльку – ii напевно переiхала пiдвода, трохи далi кусень житнього хлiба, на якому ще зблискувало розтоплене масло, i, нарештi, тугий шкiряний гаманець iз пiвталеровою монетою. Ляльку вiн приклав до придорожнього стовпа, хлiб роздав горобцям, а гаманець iз пiвталеровою монетою засунув у кишеню.

Безлюдна дорога була невимовно тихою, трава обабiч пожухла вiд сонця i запилюжилася. Бiля заiжджого двору не було анi душi, тiльки кури снували та iз замисленим кудкудаканням нiжилися на сонечку.

На городi посеред сизих капустяних качанiв якась старенька жiнка виполювала бур’яни iз сухоi землi. Мандрiвник гукнув до неi: мовляв, чи далеко ще до мiста. Однак стара була глухенька, вiн гукнув ще раз голоснiше, але вона тiльки безпорадно глипнула на нього й похитала сивою головою.

Мандрiвник попростував далi. Часом вiд мiста долинали сплески музики й затихали знову; i чим далi тим музику було чутно виразнiше й грала вона довше, i, нарештi, музика й людський гомiн злилися в неугавний гул, подiбний до гулу далекого водоспаду, немовби там, на ярмарку, веселився весь фальдумський люд. Побiч дороги дзюркотiв струмок – широкий i спокiйний, у ньому плавали качки, i в синiй глибинi виднiлися зеленi водоростi.

Потiм дорога повела в гору, а струмок звернув убiк, i через нього був перекинутий кам’яний мiсток. На його низьких поруччях дрiмав якийсь миршавий чоловiчок, на вигляд – кравець: вiн спав, звiсивши голову на груди, його капелюх скотився в пилюку, а поруч, охороняючи сон господаря, сидiв маленький кумедний песик. Незнайомець хотiв було розбудити того, хто спав, – не доведи господи, ще впаде до води, – але спочатку глянув додолу й, переконавшись, що висота тут невелика, а струмок неглибокий, не став будити кравця.

Нетривалий крутий пiдйом – i ось перед ним постали розчахнутi ворота Фальдума, а довкола нi душi. Чоловiк зайшов у мiсто, i кроки його вiдбивалися несподiвано лунко у вимощеному брукiвкою провулку – там уздовж будинкiв тяглися порожнi пiдводи й чотиримiснi коляски без коней. З iнших провулкiв долинали голоси й глухий шум, але тут не було нiкого, провулок тонув у тiнi, лише у верхнiх вiконцях вигравав золотий вiдблиск дня.