Казки, легенди, притчі

Було тихо й тепло, жасмин розливав своi духмянi пахощi, i на небi за бiлими смужками хмаринок з’явилися маленькi матовi зiрочки. В глибинi парку спiвала пташка, одна-едина.

Коли вже майже цiлковито стемнiло, з-за рогу будинку, немовби крадучись, вийшов навшпиньки легкою ходою якийсь чоловiк. Вiн натягнув собi низько на чоло капелюха, але було так темно, що в цьому не було жодноi потреби. У правiй руцi вiн тримав букет бiлих троянд, що матово мерехтiли у темрявi. Той, хто сидiв у засадi, напружив зiр i звiв гачок.

Той, що пiдiйшов до будинку, подивився вгору, але в будинку не було жодного вогника. Тодi вiн пiдiйшов до дверей, нахилився й поцiлував залiзну клямку замка.

У цю мить щось зблиснуло, пролунав гуркiт, i слабке вiдлуння вiд нього покотилося глибиною парку. Чоловiк iз трояндами впав на колiна, затим звалився спиною на гравiй i вже так i лежав, злегка здригаючись.

Стрiлець перечекав у засадi доволi тривалий час, але нiхто не з’являвся, а в будинку панувала тиша. Тодi вiн обережно пiдiйшов ближче й нахилився над застреленим чоловiком, iз голови якого сповз капелюх.

Знiяковiло й здивовано вiн впiзнав поета Флорiберта.

– Ще й оцей! – простогнав вiн i пiшов геть.

Чайнi троянди лежали розсипаними по землi, одна з них застигла у кровi вбитого.

У селi дзвони пробили першу годину. Небо щiльнiше затягли блiдi хмари, до яких, мов сонний велетень, стримiла велетенська вежа замка. Рейн тихо спiвав свою пiсню й котив повiльним потоком хвилi, а в глибинi чорного парку ще далеко за пiвнiч спiвала одна самотинна пташка.

1906

Фальдум

Ярмарок

Дорога, що вела до мiста Фальдум, бiгла то помiж пагорбами, то лiсами, то привiльними зеленими лугами, то полями, i чим ближче до мiста, тим частiше зустрiчалися селянськi двори, майори, сади й невеликi сiльськi хатки. Море було звiдси далеко, нiхто з тутешнiх мешканцiв нiколи не бачив його, i свiт, здавалося, складався з одних пригiркiв, чарiвливих тихих вияркiв, перелiскiв, рiллi та плодових садiв.

Усього в цiй мiсцинi було в достатку: i фруктiв, i деревини, i молока, i м’яса, i яблук, i горiхiв. Села тiшили погляд своею охайнiстю та затишком, i люди тут жили здебiльшого добрi, працьовитi, стараннi, не любили небезпечних чи ризикованих справ, кожен тiшився, що сусiд живе не краще й не гiрше, нiж вiн сам. Так був влаштований цей край – Фальдум; зрештою, як i в iнших краiнах, де все також пливе за своiм звичаем, доки не трапиться щось особливе.