Polus Coeli, або Ялгобра Рутеніка. Украинский оригинал

Бойчишен (Вуйкiв), вiдомий вiдтепер як Бейт Смiхот-ве-Хохмот (або Самех ди Змарей): здобувши, як бiльшiсть несвiдомих дiячiв, перший фах з окупантських лiтератури та мови (та згодом заперечуючи будь-який стосунок до такоi не лишень себе, а й постатей на «г’штальт фон Тшехофф унд цу Тольстой»), свою роль вбачае у тiм, аби розважати натовп редагуванням не вельми писемних письменникiв – конвертiв з окупованого бекграунду – й удавати первiсно-цнотливу необiзнанiсть щодо iснування iнших стандартiв мовлення окрiм дияспорсько-придихального, водночас розумiючи iдеял полiкультуральностi у сенсi перехiдноi пiвнiчнозахiдноеуропськости (себто, полону полонiзмiв як суми рiдномов’я, а чи, на край, /йо/кунд-еровостi iз елементами замовчування реакцii на таку та ii рiзновиди з боку вочевидь акцидентальних нобелевських призерiв як-от Юсеф «Бро» Бродський, котрий недогляд ще доведеться покомпенсувати ретельнiшим вiдбором гостей).

Шерпа-Серпанкова (вiдтепер Кере-лоКтов): зайнята, ята, займана та обiймана-проята експериментами у ототожненнi чуттевостi та рiдноавтентичностi, а втiм ставиться до власних експериментiв йокундне (зокрема – до практичних).

Непрiмiренцев (Мор Ейфо-Енпо) поклав життя на те, аби «мовою окупацii» дорiвняти будь-яку присутнiсть у культурному просторi альтернативно-лiберального (щодо домiнантного) дискурсу до загрози демократii (звiсно, у версii того ж таки «все терплячого» мейнстрим-нарративу as befitting Intransigentsia).

Undrucklich-Entdrueckig (не отримав кодовоi назви, адже Дерх чи Драш пасують «му не краще за своi ейн-заперечення, навiть коли самий вбачае себе Urdruck): пiдсумок свого доробку, фiлософii та просвiтницькоi мiсii висловив у заклику до всiх щирих патрiотiв продовжити «славетну легацiю» емiгрування у перших лавах, наводнення Заходу своею присутнiстю та натхненного повчання звiдти всiх «лохiв», що мали необачнiсть залишитись.

Тра Прадаса (буде знаний як Таур Пардес: на одмiну вiд книгарiв нiцнетямущих, хоч плутае бринзов-будзем попри заявлене рiднорiччя, бодай замислюеться над речами тонкими та малохимерними, що з них кепкувати кепське; не раче-бо мирночолий чолов’яга подiбноi ржини, на вiдмiну вiд феркертiв смислу та первертнiв (sic!) розуму, курфюрстiв штучностi й еорлiв стебу, кмiтливих тiунiв Клiки та гонорових закупiв клюбних чеснот).