Нарцис і Ґольдмунд

Чи ж ти сам не бажаеш цього?

– Вибачте, отче, я ще не зовсiм розумiю, чого хочу. Наука завжди приноситиме менi радiсть, як iнакше? Але я не думаю, що наука буде моiм единим заняттям. Та й не завжди бажання визначають долю i покликання людини, е щось iнше, певна приреченiсть.

Абат слухав уважно й серйозно. Проте на його обличчi була помiтна посмiшка, коли вiн сказав:

– Наскiльки я знаю людей, то ми всi, особливо замолоду, трохи схильнi плутати провидiння з власними бажаннями. Але розкажи менi про це сам, бо ти вважаеш, що нiбито знаеш свое призначення наперед.

Нарцис прикрив своi темнi очi, так що вони сховалися пiд довгими чорними вiями. Вiн мовчав.

– Говори, сину мiй, – заохотив абат пiсля тривалого очiкування. Тихим голосом i з потупленим поглядом Нарцис почав говорити:

– Менi здаеться, милостивий отче, нiби я знаю, що призначений передусiм до монастирського життя. Думаю, що стану монахом, священиком, вiкарiем i, можливо, навiть абатом.

Обидва довго мовчали.

– Чому ти так вважаеш? – запитав старий нерiшуче. – Яка саме твоя риса, крiм вченостi, спонукае тебе до цiеi думки?

– Ця риса полягае у тому, – поволi мовив Нарцис, – що я вiдчуваю природу й призначення людини, не тiльки свою власну, а й iнших. Ця властивiсть змушуе мене служити iншим, керуючи ними. Якби я не був народжений для життя в монастирi, мусив би стати суддею або державним дiячем.

– Може, й так, – кивнув абат. – А чи випробував ти свою здатнiсть розпiзнавати людей та iхнi долi на практицi?

– Випробував.

– Можеш навести приклад?

– Можу.

– Гаразд. Оскiльки менi не хотiлося б проникати у таемницi наших братiв без iхньоi згоди, може, ти менi розповiси, що, на твою думку, ти знаеш про мене, твого настоятеля Данiеля.

Пiднявши повiки, Нарцис подивився настоятелевi у вiчi.

– Це ваш наказ, милостивий отче?

– Мiй наказ.

– Менi важко говорити про вас, отче.

– Менi теж важко, юний брате, схиляти тебе до розмови. Та я це роблю. Говори!

Опустивши голову, Нарцис тихо промовив:

– Я мало що знаю про вас, шановний отче. Я знаю, що ви – слуга Божий, якому було б милiше пасти кiз або дзвонити у дзвони в скитi та слухати сповiдi селян, анiж керувати великим монастирем. Я знаю, що ви плекаете особливу любов до святоi Божоi Матерi й найбiльше молитеся до неi.