Нарцис і Ґольдмунд

Знесилений, вiн усамiтнився в каплицi нижньоi церкви, молився, але, не отримавши полегшення, знову встав. Приваблений ледь вiдчутним ароматом троянд, вiн вийшов на внутрiшню галерею побути трохи на свiжому повiтрi. Тут, на кам’яних плитах, вiн знайшов непритомного учня Гольдмунда. З сумом вiн подивився на нього, злякавшись мертвотноi блiдостi його завжди такого гарного юного обличчя. Недобрий сьогоднi день, тепер ще й це! Вiн спробував пiдняти юнака, але не змiг дати ради з такою ношею. Глибоко зiтхнувши, вiн, старий чоловiк, пiшов геть, щоб покликати двох молодших братiв, аби вони вiднесли його нагору, пославши туди ще й отця Анзельма, цiлителя.

Одночасно вiн послав по Нарциса, якого швидко знайшли, i той постав перед ним.

– Ти вже знаеш? – запитав вiн його.

– Про Гольдмунда? Так, милостивий отче, я щойно почув, що вiн хворий чи постраждав вiд нещасного випадку, його начебто принесли.

– Так, я знайшов його, вiн лежав на галереi, де йому, власне, нiчого було робити. Вiн не постраждав вiд нещасного випадку, вiн знепритомнiв.

Це менi не подобаеться. Менi здаеться, ти якось причетний до цiеi справи чи хоча б щось маеш знати, адже вiн твiй близький друг. Тому я покликав тебе. Говори.

Нарцис, як завжди прекрасно володiючи собою i мовою, коротко доповiв про свою сьогоднiшню розмову з Гольдмундом i про те, як несподiвано сильно вона на нього подiяла. Настоятель невдоволено похитав головою.

– Це дивнi розмови, – сказав вiн, опановуючи себе. – Те, що ти менi тут розповiв, схоже на розмову, яку можна назвати втручанням в чужу душу, я б сказав, що це пастирська розмова.

Але ти ж не духiвник Гольдмунда. Ти взагалi не духiвник, ти навiть ще не висвячений. Чому це ти говориш з учнем тоном наставника про речi, якi стосуються тiльки духiвника? Наслiдки, як бачиш, поганi.

– Наслiдкiв, – сказав Нарцис м’яко, але чiтко, – ми ще не знаемо, милостивий отче. Я був трохи наляканий сильною дiею, та я не сумнiваюся, що наслiдки нашоi розмови будуть для Гольдмунда добрими.

– Ми ще побачимо наслiдки. Зараз я кажу не про них, а про твоi дii. Що спонукало тебе до таких розмов з Гольдмундом?

– Як ви знаете, вiн мiй друг. Я вiдчуваю до нього особливу симпатiю i вважаю, що дуже добре розумiю його. Ви кажете, що я повiвся з ним як духiвник. Та я не брав на себе жодних духовних повноважень, я просто думав, що знаю його трохи краще, нiж вiн знае себе сам.

Настоятель знизав плечима.

– Я знаю, це твоя особливiсть.