Латочка з Країни Оз

Якщо менi набридне ii рiзнобарвне обличчя, я завжди можу побiлити його.

– А мiзки в неi е? – запитав Оджо.

– Ось про мiзки я й забула! – вигукнула Марголотта. – Дякую, що нагадав! Ще не пiзно iх вставити. Доки ми ii не оживили, з нею можна зробити все, що завгодно. Але головне – не вкласти iй занадто багато мiзкiв. Та й тi, мабуть, мають вiдповiдати ii статусу. Якщо пiдсумувати: не треба iй бути занадто розумною.

– Даремно! – сказав дядько Нанкi.

– Нi, я впевнена, що маю рацiю, – заперечила жiнка.

– Вiн просто хотiв сказати, – пояснив Оджо, – що без добрих мiзкiв служниця не зможе як слiд розумiти, що ви вiд неi хочете, i ретельно виконувати всi доручення.

– Може, й так… – задумливо промовила Марголотта. – Однак занадто розумна служниця не складе собi цiну й робитиме свою роботу абияк. Нi, це дуже тонке питання. Тут треба вгадати i кiлькiсть, i якiсть мiзкiв. Нехай моя служниця буде тямущою, але в мiру.

З цими словами вона пiдiйшла до шафи, де стояли блакитнi банки з акуратними наклейками, що позначали iх умiст.

На полицi з написом «Складовi частини мiзкiв» мiстилися: «Послух», «Тямущiсть», «Розсудливiсть», «Смiливiсть», «Щирiсть», «Привiтнiсть», «Освiченiсть», «Правдивiсть», «Поетичнiсть», «Самостiйнiсть».

– Так, хвилиночку, – сказала Марголотта. – Насамперед вiзьмемо «Послух».

Вона зняла з полицi банку й одсипала з неi в тарiлку.

– «Привiтнiсть» i «Правдивiсть» теж годяться, – додала господиня й одсипала потроху з кожноi банки.

 – Ну ось, мабуть, i все, – закiнчила Марголотта, – iншi якостi служницi нi до чого.

Дядько Нанкi, що стояв поруч iз Оджо, постукав по банцi, на якiй було написано «Кмiтливiсть», i сказав:

– Трошки.

– Трошки «Кмiтливостi»? Так, мабуть, слiд додати, – сказала Марголотта i вже взялася було за банку, аж тут Кривий Чаклун гукнув вiд вогнища:

– Марголотта! Швидко до мене!

Вона пiдбiгла до чоловiка i допомогла йому зняти всi чотири казани з вогню. Вода з них википiла, i на днi кожного залишився бiлий порошок.

Чаклун обережно пересипав його на золоте блюдо й почав перемiшувати золотою ложкою. Коли вiн закiнчив, сипкоi маси виявилося всього-на-всього з пригорщу.

– Ось Живильний Порошок! – переможно вигукнув доктор Пiпт. – Тiльки я знаю, як його робити. Щоб отримати цю жменьку, в мене пiшло шiсть рокiв, але й вона вартуе цiлого королiвства. Багато королiв вiддали б усе на свiтi, аби тiльки роздобути такий Порошок.