Латочка з Країни Оз

– Так, але в Краiнi Оз у кожного е дах над головою. Що ще, крiм будинку в нас е?

– Хлiб.

– Я доiдаю останнiй шматок дозрiлоi буханки. А твою частину я вiдклав – вона на столi. Можеш з’iсти, коли зголоднiеш. Але коли вона скiнчиться, що ми iстимемо?

Старий заворушився на стiльцi, але нiчого не сказав, лише похитав головою.

– Ну, звичайно, – вiв далi Оджо, який змушений був говорити, бо дядько вважав за краще мовчати, – нiхто не вмирае вiд голоду в Краiнi Оз, тiльки сама iжа в рот не звалиться, треба пiти i знайти ii.

Старий жвакун знову неспокiйно заворушився й подивився на свого племiнника так, немов цi доводи вивели його з рiвноваги.

– Завтра вранцi ми повиннi опинитися там, де можна знайти хоч якусь iжу. Інакше нам стане зовсiм погано.

– Куди? – запитав дядько.

– Куди нам пiти? – перепитав племiнник. – Не знаю. Це ти повинен знати. Тобi так багато рокiв, що ти, напевно, бачив багато мiсць за свое життя. Я ж, скiльки себе пам’ятаю, завжди жив iз тобою тут, у цьому маленькому круглому будиночку.

Я не бачив нiчого, крiм густих лiсiв навколо нього i он тiеi великоi гори на пiвднi, де начебто живуть Молотоголовi iстоти, якi нiкого не пропускають через своi володiння, i другоi гори, на пiвночi, де, кажуть, взагалi нiхто не живе.

– Живе, – поправив племiнника дядько.

– А, точно, там живе одна-едина сiм’я: Кривий Чаклун, доктор Пiпт i його дружина Марголотта. Ти якось менi про них розповiдав. У тебе на це пiшов цiлий рiк. Вони живуть на вершинi гори, а з другого ii боку розташована красива й родюча Краiна Жвакунiв.

Нерозумно, що ми з тобою змушенi жити однi в цьому великому лiсi, так?

– Так, – сказав дядько.

– Тож вiдвiдаймо Краiну Жвакунiв i подивiмося на тих, хто ii населяе. Кажуть, там живуть хорошi й веселi люди. Менi набрид один суцiльний лiс. Я б iз задоволенням подивився на щось iще.

– Малий, – сказав дядько.

– Тепер я вже не такий малий, як ранiше, – вiдповiв хлопчик. – Я можу йти по лiсу далеко-далеко.

В нас у саду не росте бiльше нiчого iстiвного, тож нам все одно треба шукати собi продукти.

Деякий час добрий дядько Нанкi мовчав. Потiм вiн зачинив вiкно i повернувся на стiльцi спиною до стiни. Сонце вже сховалося за верхiвки дерев, тож стало холоднiшати.

Незабаром Оджо запалив камiн, i в ньому, весело потрiскуючи, розгорiвся вогонь. Старий бородань i маленький хлопчик довго мовчки сидiли бiля вогню. Вони мiркували.