Латочка з Країни Оз

– Непогана iдея, Латочко, – схвально вiдгукнувся Скляний Кiт. – Тiшуся з того, що в тебе непоганi мiзки. А моi – взагалi незрiвняннi. Ти тiльки подивися, як крутяться рожевi кульки.

– Латочка? – перепитала дiвчина. – Ти назвав мене Латочкою? Це що, мое iм’я?

– Пам’ятаеться, моя бiдна дружина збиралася назвати тебе Ангелiною, – подав голос Кривий Чаклун.

– Латочка менi подобаеться бiльше! – розсмiялася дiвчина. – Це iм’я бiльше менi пiдходить, я ж бо зроблена з клаптикiв i латочок. Дякую, пане Коте, за те, що ви менi його придумали.

– Є, але дуже дурне. Його дала менi Марголотта, i воно аж нiяк не пiдходить до такоi особи, як я, – вiдповiв Кiт. – Вона назвала мене Шкiдником.

– Де там… – зiтхнув Кривий Чаклун. – От я шкiдник! Ой, який я шкiдник… Я припустився помилки, бо у свiтi немае бiльш марнославного, уiдливого та пихатого створiння.

– Щодо «уiдливого» я б заперечив, – сказав Кiт. – Я вже багато рокiв живу на бiлому свiтi – на менi доктор Пiпт i поставив свiй перший експеримент iз Живильним Порошком, але, як бачите, я цiлий i неушкоджений, i вiд мене нiчого не вiд’iлося.

– А хiба на спинi в тебе не виiмка? – пожартувала Латочка.

Кiт негайно побiг до дзеркала, щоб подивитися, що з ним не так.

– Скажiть, – звернувся Оджо до Чаклуна, – що ми повиннi вiдшукати для сумiшi, яка оживить дядька Нанкi?

– По-перше, шестилисник конюшини, – вiдповiв той. – Така конюшина трапляеться на луках бiля Смарагдового мiста, але вкрай рiдко.

– Я його знайду, – пообiцяв Оджо.

– По-друге, лiве крило жовтого метелика. Такi водяться в жовтiй Краiнi Моргунiв, що розташована на заходi вiд Смарагдового мiста.

– І це я дiстану, – запевнив Чаклуна Оджо. – Бiльше нiчого не потрiбно?

– Зараз я вiзьму Книгу Рецептiв i подивлюся.

З цими словами Кривий Чаклун вiдiмкнув шафу й витягнув звiдти невеличку книжечку в блакитнiй шкiрянiй палiтурцi. Перегорнувши ii, вiн вiдшукав потрiбний рецепт i сказав:

– Ще менi потрiбна фляжка води з темного колодязя.

– Що це за колодязь? – запитав хлопчина.

– Колодязь, у який нiколи не потрапляе денне свiтло. Воду треба налити так, щоб на неi не впало свiтло, й доставити менi.

– Я дiстану води з темного колодязя, – сказав Оджо.

– Також менi знадобляться три волосини з хвоста Вузi, а ще крапля олii з тiла живоi людини.

Оджо замислився.

– А хто такий Вузi? – запитав вiн.

– Це якась тварина, але описати ii не можу, бо нiколи не бачив.