Латочка з Країни Оз

Скляний Кiт своею чергою сховався пiд столом. Тож Каменеформ потрапив тiльки на Марголотту й дядька Нанкi. Чари спрацювала миттево: живi iстоти перетворилися на мармуровi статуi.

Оджо вiдштовхнув Латочку i пiдбiг до дядька Нанкi – свого единого друга й захисника. Та, схопивши його за руку, вiдчув тiльки холод i твердiсть. На мармур перетворилася i його довга борода. Кривий Чаклун у розпачi бiгав по кiмнатi. Вiн благав дружину пробачити його, вiдповiсти йому, знову повернутися до життя.

Латочка швидко отямилася вiд переляку i з цiкавiстю почала роздивлятися все, що ii оточувало.

Помiтивши дзеркало, вона з подивом втупилась у нього, вивчаючи свою незвичайну зовнiшнiсть – очi-гудзики, зуби-намистинки, кирпатий нiс. Потiм, звертаючись до свого зображення, продекламувала:

Що за ледi без краплi смаку?

Хто це ховаеться там?

Не вистачае одного стрибка –

Агов!

Найстрокатiша з дам!

Вона вклонилася, i ii зображення теж вклонилося. Потiм весело розсмiялася, пiсля чого Скляний Кiт виповз з-пiд столу i сказав:

– Мене не дивуе твiй смiх над собою.

Ти згодна, що маеш жахливий вигляд?

– Жахливий? – здивувалася Латочка. – Та я просто чарiвнiсть! Я – дивина, а отже, едина серед свого роду! У свiтi багато загадкових, безглуздих, смiшних унiкальних iстот, але я, мабуть, найцiкавiша з них усiх! Тiльки бiдоласi Марголоттi могло спасти на думку створити таку дивну iстоту. Але я тiшуся, дуже тiшуся, що я – це я i нi на кого не схожа.

– Помовч! – крикнув Чаклун. – Помовч i дай менi зiбратися з думками.

Інакше я просто збожеволiю.

– Тьху, я втомився грати цей марш, – заговорив Грамофон через трубу рiзким, скрипливим голосом. – Якщо ти не заперечуеш, друже Пiпт, я трохи перепочину!

Кривий Чаклун похмуро втупився на музичний ящик.

– Яке невезiння! – гiрко вигукнув вiн. – Живильний Порошок потрапив на Грамофон.

Вiн пiдiйшов до нього й побачив, що золота баночка з заповiтним Порошком перекинулася над Грамофоном, просипавши увесь свiй дорогоцiнний умiст на нього.

Тепер Грамофон ожив i почав пританцьовувати, тупаючи нiжками столика, до якого був прикрiплений. Це дригання так розлютило доктора, що вiн пхнув занадто веселу машину в куток i притиснув ii лавкою.

– Вiд тебе й ранiше не було спокою, – гiрко промовив Кривий Чаклун. – Але живий Грамофон здатний звести з розуму всiх нормальних людей у Краiнi Оз.

– Попрошу без образ! – озвався Грамофон. – Ти ж сам мене оживив, старий! Я тут нi до чого.