Латочка з Країни Оз

– Якщо так, то в будинку можуть знайтися не лише клаптики, а й уламки, – сердито буркнула Марголотта.

– Чому ж ви тодi не зробили ii гарненькою? – поцiкавився Скляний Кiт. – Я от – красень хоч куди i люблю дивитися, як крутяться моi рожевi кульки-мiзки i б’еться рубiнове серце.

Кiт пiдiйшов до високого дзеркала й застиг перед ним, гордовито вдивляючись у свое зображення. Потiм знову заговорив:

– А це клаптеве створiння зненавидить себе, щойно оживе. На вашому мiсцi я зробив би з неi швабру.

– У тебе зiпсований смак, – буркнула Марголотта, зачеплена за живе критикою Кота.

 – Гадаю, моя Латочка – дуже гарненька, з огляду на матерiали, з яких я ii пошила. У нiй бiльше кольорiв, нiж у веселцi, а ти не заперечуватимеш, що веселка дуже красива.

Скляний Кiт позiхнув i розтягнувся на пiдлозi.

– Дiло хазяйське, – сказав вiн. – Менi тiльки шкода цю Латочку, от i все.

Оджо i дядько Нанкi залишилися ночувати у Кривого Чаклуна. Хлопчик тiшився з цього, бо сподiвався побачити, як оживлятимуть Латочку.

Скляний Кiт теж сильно вразив його уяву.

Оджо хоч i жив у чарiвнiй Краiнi Оз, але нiколи до цього не стикався з чарами. Там, вдома, нiчого чарiвного не вiдбувалося. Дядько Нанкi мiг бути королем Жвакунiв, але тi об’едналися з iншими народами i визнали Озму своею единою володаркою. Тож вiн пiшов у лiсову глушину зi своiм маленьким племiнником, i вони жили там вiдлюдниками.

Якби iхнiй занедбаний сад не перестав вирощувати iжу, вони б i далi жили у Блакитному Лiсi.

Саме ця обставина змусили iх знятися з насидженого мiсця, i перше враження вiд зустрiчi зi свiтом було в Оджо таким сильним, що вiд збудження вiн так i не стулив очей цiеi ночi.

Марголотта приготувала смачний снiданок, i, пригощаючи гостей, сказала:

– На щастя, тепер менi можна трохи вiдпочити вiд кулiнарii. Адже сьогоднi доктор Пiпт обiцяв оживити мою служницю. Нехай вимие посуд, пiдмете пiдлогу й витре пил у будинку. Господи, як це полегшить менi життя!

– Так, справдi, це знiме з тебе масу турбот, – погодився Чаклун.

 – До речi, я помiтив, що ти брала з буфета банки з компонентами для мiзкiв. Якi ж якостi ти вибрала для служницi?

– Тiльки найпотрiбнiшi для скромноi дiвчини, – вiдповiла дружина. – Я не хочу, щоб вона стала зарозумiлою, як Скляний Кiт. Тодi вона почуватиметься нещасною й обдiленою, бо ii справа – допомагати менi по господарству, а не байдикувати.

Оджо iз занепокоенням вислухав цi слова.