Щось більше за нас

Не послать не можна, тим паче тепер, коли вiн гадае вiдходить i поживиться на шлюб у старого Скшембжховського; послать же нема кого, бо тепер, мабуть, нi одна не пiде. І дивлячись, як чорне все збiльшувалось, вiн хутко став перебирати в думцi всiх дiвчат, що були бiля машини.

– Ага!.. Хима!.. Послухаем, що тепер Карпо заспiвае… Хм…

І навiть дуже задоволений, вiн став нетерпляче чекати Скшембжховського. Через хвилину вже можна було бачити гарненьке бiленьке личко пана Яна з блакитними, невинними, великими очима й свiжими, пухкими рум’яними губками, над якими ледве примiтно чорнiли маленькi вуса; можна було навiть побачить на цiм дитячiм лицi якусь тупiсть, сухiсть i надзвичайну чваньковитiсть.

Зiстрибнувши з велосипеда, вiн обережно спер його на лантухи з зерном i недбало тикнув Гудзиковi руку. Той, звичайно, удав дуже задоволеного з цього.

– Prosze pana, сьогоднi зовсiм мало гарненьких. Але я пану покажу, prosze pana… – пiдморгнув вiн напiв по-приятельськи, напiв по-рабськи, але з тою мiною, що бувае у кiмнатних рабiв.

 – Дiвчинка… пан сам забачить.

Але пан тiльки холодно дивився своiми ясними дитячими очима i, прямуючи до машини, силкувався пронизати оком туман полови й навiть хустки, якими дiвчата й молодицi захищали своi лиця вiд пороху й сонця. Бiля машини замовкло. Парубки ще бiльше нахмурились i люто махали граблями й вилками, мов уявляючи на них щось iнше замiсть полови та соломи. Навiть i дiвчата не прояснiли, що бувало раз у раз, як з’являвся «панич».

Тiльки деякi, не втерпiвши, бiгали нiби за дiлом до Гудзика i кидали в «Янека» гострим, метким, як блискавка, поглядом. З барабана чувся веселий смiх i голос Андрона.

Карпо стежив за Химою, i злiсть все бiльше розливалась йому по грудях.

– Ач! ач! – подумав вiн, дивлячись, як вона то зазирала пiд машину, то забiгала на другий бiк i весь час мала такий вигляд, нiби бiгала за дiлом i не знала навiть, що прийшов «панич» Янек.

Слiдкував вiн i за Гудзиком, слiдкував i за його злорадною, злою усмiшкою, з якою вiн, нiби жартуючи, хльоскав дiвчат нагаем i показував Скшембжховському; слiдкував за його поглядами, якi кидав той на всiх, нiби бажаючи сказати: «от же вам! от же вам!»

Але до смаку Янека не знаходилось.

Та занадто тонка була, та висока, та великi зуби мала. Янек тiльки мовчки одвертався й рушав далi. Всi мовчки дивились просто перед себе, i коли-не-коли перекидався дехто словом.

– Ану, ти!..