Щось більше за нас

 – Заслухався чортового цигана й, мабуть, прогавив дiда… Ну да… Нi, слава Богу, стоiть… Що ж Гришка?.. Нi, i той уже лежить…

Гришка дiйсно лежав уже бiля гарби й iнодi поглядав у той бiк, де стояв Андрiй.

– Ну, пора! – рiшив Андрiй i, обдивившись на себе, лiниво, наче гуляючи, став наближатися до купки селян, що стояли коло пари здорових круторогих волiв.

– Їй-богу, не можна, чоловiче добрий! От як перед Господом милосердним, сам торiк дав дев’яносто п’ять… Воли, говорю вам, такi, що… а-а! Тут же i робота, i сила, i подивиться е на що… Роги, гляньте, якi… Христом-Богом завiряю, що сам дав дев’яносто п’ять.

– Та воно та-а-ак! – схилив голову набiк i розвiв руками пристаркуватий чоловiчок з сивенькою рiденькою борiдкою. – Коли ж… дорого.

– Не дорого, земляк, iй же богу, не дорого!

– Драстуйте, мужички! – привiтно всмiхаючись, промовив, пiдходячи, Андрiй. Декотрi познiмали картузи, декотрi тiльки потягнули за козирки й одказали разом:

– Доброго здоров’я.

– Торгуетесь? Хе-хе-хе! Торгуйтесь, торгуйтесь… Волики хорошиi.

Да, дейстлiтельно, волики не плохиi… Да-да… Скiльки просять?

– Не дорого, господiн… дев’яносто п’ять!

– Ну да, оно… собственно… А дають?

– А даю дев’яносто два, – промовив чоловiчок.

– Гм… Волики нiчево сiбе… Только, хе-хе-хе, знаете, усякому свое. Той, значить, любить такое, а iной уже сякое… От, скажем, примером, за мiне. Люблю волики, iй-богу, люблю!.. Я сам помещик, маю землю… Да… А вот, как повiдю волики, так прямо i бiрьоть охота… Вiдел я тiлько што волики.

Аа-а, ть-ть! Прямо золото… І от же, преобразiть сiбе, не дорого, iй-богу, не дорого. Будь деньги, так i купив би. І немного: дев’яносто рублей… Тольки ж i волики. І ето волики хорошиi, но теi будуть как будто полепше… Тольки ж оп’ять скажу, хто што любить… От скажем, примером, етот мужичок. Он по видiмостi бiльше любить… не такиi, как ето воли. Так, мужичок?

– Та, знаете, – усмiхнувся «мужичок», – не так любиш, як треба.

– Е, нi! – добродушно пiдхопив Андрiй. – Не скажiть, не скажiть… То таки, значить, нада – што нада, то нада! – а то такиi… как би вам по-простому iз’яснить?.

. – i охота, чи што. Охота, знаете, большое дело.

– Ну да, звiсно, що охота…

– О! О! Хе-хе-хе! Я вже знаю! Єто i по науках звесно. Охота, пишеться в кнiге, пособниця на работу. Хе-хе-хе!

– Авжеж, без охоти за роботу не берись, – згодився один iз купи, зiтхнувши.

– Ну, купуйте, купуйте, не буду мiшать, – наче схаменувшись, промовив Андрiй i нацiлився йти.