Щось більше за нас

 – Може, i йому руку одпихала? За це стоiть!

– Стоiть? – пiднялась Мотря i трохи одкинулась високим тонким станом назад. – Стоiть, говориш?

– Та чого ж? Аби й вiд мене була у тебе дитина, то й я бив би, якби одпихала. Не задавайся!

– Не задавайся? – дивлячись пильно на нього, перепитала Мотря.

– Атож! Зв’язалась i мовчи!

– Мовчи?

– А мовчи, бо й не те ще буде!

– Буде!

– Тю! Та ти здурiла!.. Та чого так дивишся на мене? Не бачила?

Мотря всмiхнулась, накинула хустку на голову i, роздивляючись на Ілька, промовила:

– Бачила… пхi… такого добра!.

– А хiба поганий? Гидший за Андрiя б то?

– За Андрiя? О, нi-нi!.. Е, якби Андрiй такий, як ти. Якби Андрiевi цi кучерi, цi брови, очi – одно слово, якби був твоеi краси! А все-таки я люблю Андрiя. Не вiриш?.. Усмiхаешся?

– Нi, чого ж, на здоров’я…

– Ану вас к чорту! Ти краще знаеш що? – знову змiнила вона тон. – Заховай мене де-небудь. Їй-богу! А то вiн зараз прийде сюди й побачить… Заховай, Ільку!.

– Та хай бачить. Хiба це первина чи що, що ти в мене? – знехотя пiдвiвся Ілько. – Куди ж тебе заховать? – повiв вiн очима навкруги. – Нема де… Хiба в хатi?

– Не треба! – махнула рукою Мотря i, щось надумавши, побiгла до ворiт. – Ще нема! – вернувшись, промовила вона. – А буде, зараз буде! О, то – сатана, хитра тварюка!.. А що вiн тобi говорить про мене?

– Нiчого не говорить.

– Як «нiчого»! Щось же та говорить?

– Нiчого, мовчить усе.

– О, потаенний чорт! Куди тобi!.. Плохий ти проти нього… Вiн зараз прийде. Все одно дознався б, що я тут. Ну, та нехай бачить! Дитину вб’е? Хай убивае… Клопiт!.. Менше мороки!..

– Та за вiщо ж вiн сьогоднi бив тебе? – позiхнув Ілько, знов сiдаючи на призьбi.

– За що? – перепитала Мотря, пильно дивлячись на нього. – Сказать?.. За те, що була у тебе вчора, за те, що задивляюсь на тебе, за те, що цiлую i його, i тебе! За те, що од нього бiжу до тебе!

Ілько всмiхнувся.

– Правда, гидка я? Як с?ма послiдня?.. Ото! Нехай!..

– Та чого вiн з тобою не одружиться? – поважно промовив Ілько.

– Бо я не хочу!

– І до мене б тодi не ходила б, i не бив би. Чи ходила б? Га?

– Ну, то вже дулю з’iв би! – гордо блиснула очима Мотря. – То вже чорта пухлого!

– Хiба?.. Хм… а менi здаеться, що ходила б.

– Ну, то побачили б! – кинула вона.

– А якби Андрiя пiймали й засадили в тюрму?

– То до тебе, думаеш, побiгла б?..