Щось більше за нас

Вася радiсно й весело дивився навкруги, уклонявся жiнкам, смiявся з пiвня, обминав горобцiв, жалiючи спугнуть iх, i ледве здержував бажання обняти й перецiлувати всiх дiток замурзаних, забрьоханих, замацапурених. І таки не здержався, пiдiйшов до однiеi купки, взяв маленького в однiй сорочечцi хлопчика, посадив собi на руки i спитав:

– Як тебе звать? Га?

Дiтки при такiй оказii спершу, звiсно, хотiли махнути, хто куди попаде, далi декотрi вже роззявили роти, щоб заплакати як слiд вiд такоi образи, хоча вже бiгти роздумали, а ще далi (побачивши, що особливоi бiди для них нiби нема) трохи позаспокоювались i почали навiть роздивлятись на чудернацького дядька.

– Як його звуть? – спитав Вася у купки, бачачи, що рот i очi хлопця не думають iзмiнятися.

Дiтки мовчали, то подивляючись одно на одного, то посмiхаючись соромливо, то збираючись плакати.

– Хiба ви нiмцi, що мовчите? – ласкаво засмiявся Вася.

Дiтки мовчали.

– Ви нiмцi, чи хто такi? Може, евреi?

– Нi, ми не евреi, – промовив один хлопчик i скоса глянув на Васю.

– А хто ж ви такi? Турки? Руськi?

– Нi, ми не руськi й не турки, – вже трохи смiливiше одвiтив хлопчик.

– А хто ж ви?

– Ми граблiвцi.

– Як граблiвцi? А тут же й евреi живуть, то й вони ж граблiвцi?

– Нi, вони не граблiвцi, вони граблiвськi евреi! А ми граблiвцi!..

– Хм! Он як! А ви ж що робите? Граетесь? У чого ж ви граетесь?

– У лавушникiв! – засмiявся вже хлопчик, причому декотрi iз купки теж засмiялись i почали поглядати позад себе.

– Що там? – зацiкавився Вася.

Дiтки розступились, i Вася побачив клуночки з бумаги, в котрих насипаний був пил. Як то по торгiвлi, клуночки були рiзнi – й великi, й малi, i не дуже великi, й не дуже малi. Вася засмiявся i спитав:

– А хто ж тут у вас – лавушником?

– А я! – одвiтив, смiючись, смiливiший хлопчик.

– Ану, вiдваж менi пiвхунта сахару! – показав Вася головою на клуночки i, подивившись на посадженого на руки хлопчика, спустив його помаленьку на землю.

– Ну, чого ж ти? Ось на тобi навiть грошi за сахар! Оце вам усiм! Ну, вiдваж же пiвхунта! Я ж купую в тебе!

Лавушник несмiливо взяв двадцять копiйок, заховав у кишеню i, смiючись, подав Васi один, самий великий клунок.