Знахар

Незабаром миски спорожнiли, i стара господиня, яку всi звали матiр’ю Агатою, звернулася до однiеi з жiнок:

– Ну ж бо, Зоню! Що ти засидiлася? Рухайся ж!

Зоня висока, широка в стегнах молодиця, зiрвалася з мiсця, вхопила порожнi миски й побiгла до печi. Узяла рогача на довгому держаку, який стояв у кутку, хутко встромила його до розпашiлоi пащi й видобула з неi чавунчик. Їi здоровi, повнi щоки почервонiли вiд вогню, а коли вона поверталася з повною мискою, то мусила ii тримати на витягнутих руках, у неi були винятково великi й повнi груди.

Пiсля борщу настала черга подавати м’ясо, варену свинину, нарiзану великими шматками завбiльшки з долоню, жирну та перерослу.

– Ольго! – проскрипiла нетерпляче мати Агата, звертаючись до iншоi жiнки, – вiдрiж же братовi окраець хлiба! Не бачиш!

Ольга, худа й метка, потягнулася до буханця, легенько його пiдхопила, обперла об груди i вiдрiзала довгу, тонку i рiвну скибку.

– І менi хлiба, мамо, – нагадала про себе дiвчинка, яку звали Наталкою.

– І чоловiковi не забудь, – пробурмотiв Прокiп.

Ольга зиркнула на гостя i поклала перед ним такого ж рiвного окрайця.

– Дякую, – проказав вiн, а вона засмiялась i кивнула головою.

– Немае за що.

– Ти здалеку?

– Здалеку, з Калiша.

– То ти й у Вiльнi був?

– Таж був!..

– І Гостру Браму[19 - Вiдомий католицький костел у Вiльнюсi зi знаменитим чудотворним образом Матерi Божоi Остробрамськоi.] бачив?..

– Бачив. Там образ Матерi Божоi, чудотворна iкона.

Прокiп з-пiд лоба глянув на сина i знову опустив очi.

– Кожен знае, що так е, – буркнув.

– А чуда ти сам бачив? – заговорив Василь.

– Бачити не бачив, але люди розказували. Про рiзнi чуда.

– А наприклад, зроби ласку, розкажи.

– Я таких речей не вмiю, – задумався гiсть, – але, що чув, якщо зможу, повторю.

– Повтори, повтори, – мала Наталка пiдсунулася до нього.

Розпочав розказувати про матiр, яка народила мертвих близнюкiв, про купця, якому злодii вкрали товар, про богохульника, якому всох язик, про солдата, якому на вiйнi вiдiрвало обидвi руки, а всiм iм Остробрамська допомогла.

Власне закiнчили iсти, i жiнки почали збирати зi столу, але стояли нерухомо, заслухавшись оповiдача. Вiн же, з натури, видно, був мовчуном, говорив тихо i коротко.

– Багато наслухався я й про iншi дива. Всього й не пригадати, – закiнчив вiн.

– Але ж то католицький образ? – запитала Зоня.

– Католицький.