Смарагдове місто Країни Оз

– Як же нам тодi бути?

– Забудьте нездiйсненнi мрii й займiться чимось кориснiшим. Хiба мало справ у Пiдземному Царствi?

– А як же мiй Чарiвний Пояс? Я хочу його повернути!

– Я теж цього хотiв би, – зловiсно посмiхнувся Блуг.

Цього разу Король так оскаженiв, що, не довго думаючи, жбурнув у Головнокомандувача важким королiвським скiпетром iз чистого сапфiру. Вiд нищiвного удару в голову Генерал не втримався на ногах i розтягнувся на пiдлозi печери, не подаючи ознак життя.

На поклик Короля з’явилися стражники i винесли геть чергову жертву.

Короля Номiв нiхто не любив. Вiн був лихою людиною i водночас могутнiм монархом, тому, аби повернути свiй Чарiвний Пояс, вирiшив знищити Землю Оз i ii чудове Смарагдове мiсто, поневолити принцесу Озму й маленьку Доротi, а разом з ними – усiх жителiв Озу.

Колись Пояс дав змогу Бурому Роквату зробити багато поганих речей. Тому Озма та ii люди рушили до пiдземноi печери i забрали його. Король Номiв не мiг пробачити Доротi та Принцесi Озмi цього вчинку i вирiшив iм помститися.

Тим часом дiвчата i думати забули, що iснуе така злобна iстота, як Король Номiв, котрий живе у пiдземнiй частинi Земель Надвечiр’я, що розташована аж за Згубною Пустелею, на пiвдень вiд Краiни Оз.

А несподiваний ворог, як вiдомо, е ворогом вдвiчi небезпечнiшим.

II

У дядька Генрi проблеми

Доротi Гейл разом зi своiми рiдними – тiткою Ем i дядьком Генрi жила на маленькiй фермi в Канзасi.

Справи в них йшли не дуже добре: часта посуха знищувала всi посiви, а одного разу ураган навiть зруйнував iхнiй будиночок. Коштiв на будiвництво нового в них не було, i дядьковi Генрi довелося закласти ферму, щоб розжитися хоч якимись грошима.

До цих негараздiв додалися ще й проблеми зi здоров’ям: дядько Генрi так ослаб, що не мiг уже працювати, як ранiше. Щоправда, лiкарi запевняли: для змiцнення органiзму потрiбнi не так пiгулки, як морська подорож, тож вiн, взявши Доротi, вiдправився до Австралii, а це теж вартувало грошей, i чималих.

З кожним роком дядько Генрi ставав дедалi бiднiшим. Врожаю, вирощеного на фермi, ледь вистачало, щоб прогодувати сiм’ю, i про сплату боргу годi було й мрiяти. Дядько Генрi вiдкладав i вiдкладав виплату, поки, нарештi, господар банку не призначив остаточний термiн сплати. У разi, якщо грошi не надiйдуть на банкiвський рахунок до певного дня, ферма перейде до банкiра.