Смарагдове місто Країни Оз

– Та якi ж вони поважнi? Найпростiшi – так само, як я! – вигукнула Доротi.

– Справдi, як ти! Не забувай, тут ти Принцеса, а вони – родичi Принцеси.

– Йдемо краще на заднiй двiр, там, серед курчат i грядок капусти, iм буде звичнiше, а тут вони зовсiм розгубляться.

– Нi, – рiшуче заперечила Озма, – я повинна зустрiти iх у троннiй залi, це мое останне слово.

Доротi припинила сперечатися. Коли Озма так говорить, краще погодитися.

І подружки попрямували в тронний зал, що мiстився в центрi палацу.

Там, пiд високим куполом, стояв золотий королiвський трон, прикрашений такою кiлькiстю коштовностей, що iх вистачило б на дюжину наших ювелiрних крамниць.

У залi вже зiбралося чимало придворних дам i кавалерiв у блискучих вiд дiамантiв костюмах. Озма, з Чарiвним Поясом навколо талii, присiла на трон, а Доротi влаштувалася бiля ii нiг. По обидва боки трону сидiли величезнi звiрi – Лякливий Лев i Голодний Тигр. Високо пiд куполом, на балконi, оркестр грав веселий марш, два яскраво освiтленi фонтани в центрi залу дзюрчали i переливалися всiма барвами веселки, розповсюджуючи навколо себе аромат троянд i бузку.

– Ти готова, Доротi? – запитала правителька.

– Я – так, – вiдповiла дiвчинка. – Але не знаю, чи готовi дядько з тiткою.

– Це не мае значення, – оголосила Озма. – В дорогу iм збиратися не треба, все потрiбне вони отримають тут, а чим ранiше вони почнуть нове життя, тим краще для них. А ось i вони!

І справдi, поки Озма говорила, перед троном постали дядько Генрi й тiтка Ем! Якби придворнi дами i кавалери були не так добре вихованi, вони покотилися б зi смiху, дивлячись на тiтоньку.

На нiй були ляпанцi дядечка Генрi на босу ногу, стара вицвiла ситцева сукня, пiдтикана з бокiв i вилинялий блакитний фартух. Доповнювала образ копиця розпатланого сивого волосся на головi. В однiй руцi вона тримала рушник, у другiй – потрiскану глиняну миску.

А що вже казати про дядечка! Ще мить тому вiн прямував у корiвник, тож на ньому був старий солом’яний капелюх, картата сорочка – без краватки i без комiра, i синiй комбiнезон, заправлений у старi стоптанi чоботи.

– Ось тобi й маеш! – вигукнув дядько Генрi, злегка оговтавшись i озирнувшись довкруж.

– Схоже на сон! – злякано видихнула тiтонька Ем, але тут ii погляд впав на Доротi. – Генрi! Глянь-но! Чи не наша це дiвчинка?

– Гей, бережись! – схопив ii за руку дядько Генрi.