Таємний сад

Там були рiзнi дерева, але в основному хвойнi, яким надали химерних форм, клумби, великий ставок зi старим сiрим фонтаном посерединi. Клумби були оголенi, а фонтан не працював. Поза сумнiвом, це не був замкнений сад. Та й загалом, як його можна замкнути? Сади ж iснують, щоб гуляти там.

Саме про це подумала Мерi, коли побачила в кiнцi дорiжки довгу стiну, вкриту плющем. Оскiльки дiвчинка нiколи не була в Англii, то не здогадувалася, що в маетках також вирощують фрукти й овочi для кухнi, й саме до такого мiсця вона наближаеться.

Єдине, що для неi було очевидним – про замкнений сад знову не йшлося, бо хвiртка в стiнi була прочинена.

Зайшовши всередину, вона побачила, що на огородженiй територii садiв власне було кiлька. Всi вони сполучалися мiж собою через хвiртки. Крiзь найближчу до себе Мерi побачила кущi та грядки з пiзнiми овочами. Фруктовi дерева росли бiля самоi стiни, а деякi з грядок були прикритi скляними рамами. Мерi постояла, роззирнулася довкруж i вирiшила, що тут нема на чому зупинити око, таке все було голе й непривiтне.

Влiтку, можливо, сад був красивiшим, коли всюди було зелено, але нинi в ньому ii нiчого не приваблювало.

Через кiлька хвилин з хвiртки, що вела в iнший садок, вийшов старигань iз заступом на плечi. Побачивши Мерi, вiн враз спохмурнiв, а його обличчя витягнулося вiд здивування. Однак вiн нiчого не сказав, лише злегка пiдняв капелюха для привiтання, хоч йому вочевидь ця зустрiч була неприемною. Дiвчинцi чоловiк навзаем не сподобався, тож за звичкою набувши зверхнього вигляду, вона, не привiтавшись, запитала:

– Що тут?

– Один з городiв, звiдки збирають овочi для кухнi, – вiдповiв старий.

– А там? – вона вказала на розчинену зелену хвiртку.

– Ще один, – коротко сказав вiн. – А по той бiк стiни ще один, а за ним ще город.

– Можна менi туди пiти? – запитала Мерi.

– Якщо хочеш… Тiльки дивитися там немае чого.

Мерi нiчого не вiдповiла. Вона попрямувала дорiжкою й пройшла через другу зелену хвiртку.

Там вона знову побачила стiни, знову пiзнi овочi та склянi рами, але в другiй стiнi була ще одна зелена хвiртка – зачинена. Отже, могло бути, що саме вона вела в той сад, якого нiхто не бачив уже десять рокiв.

Оскiльки зазвичай Мерi робила все, що заманеться, а боязливiсть була iй непритаманною, то дiвчинка швидко опинилася бiля зеленоi хвiртки й взялася за клямку. Їi очiкування, що за нею схований таемничий сад, не справдилися.