Таємний сад

Молода гувернантка-англiйка, яку найняли навчати ii читання й письма, через три мiсяцi вiдмовилася вiд своеi посади, а ii наступницi витримували ще менше. Тож аби Мерi раптом самiй не захотiлося дiзнатися, що там пишуть у книжках, вона, напевно, нiколи б не опанувала грамоту.

В один жахливий спекотний ранок, коли дiвчинцi було вже рокiв дев’ять, вона прокинулася як зазвичай не в гуморi, а вже зовсiм розiзлилася, коли побачила, що служниця, яка стоiть бiля лiжка, – не ii Ая.

– Ти навiщо прийшла? – залементувало дiвчисько.

 – Я не дозволяю тобi тут залишатися. Поклич мою Аю!

Жiнка стривожено глянула на неi й пробурмотiла, що Ая прийти не може. Невже вона не знае, що моi накази не обговорюються, подумала Мерi. То хай начуваеться – i переповнившись злобою вона почала бити та щипати нещасну. А та тiльки злякано дивилася на неi й невпинно повторювала, що Ая нiяк не може прийти до панночки.

Цього ранку навiть у повiтрi вiдчувалося щось зловiсне. До того ж звичний порядок порушувався неодноразово: кiлькох слуг не було на мiсцi, а тi, кого побачила Мерi, скрадались або тiкали вiд неi з блiдими, переляканими обличчями.

Але нiхто не наважився сказати iй жодного слова.

Мерi й ранiше чинила так, як iй заманеться, а оскiльки сьогоднi й словом не було з ким перекинутися, тож вирiшила, що вiдразу пiде гратися пiд деревом бiля веранди. Вона насмикала з куща гiбiскуса великих червоних квiток й уявляючи, що робить клумби, втикала iх в маленькi купки землi. Однак обране заняття ii анiтрохи не заспокоiло.

Навпаки злостi тiльки додавалося й дiвчинка бурмотiла собi пiд нiс все, що скаже нянi, коли та повернеться.

– Свиня! Свиня! Свиняча дочка! – захлинаючись вiд лютi, промовляла вона найстрашнiшi для iндусiв образи.

Так тривало доти, аж доки дiвчинка не почула, що ii мама вийшла з кимось на веранду. Вони зупинились i заговорили якимись тривожними приглушеними голосами.

Мерi знала, що молодий блондин, який стояв поруч з матiр’ю, був офiцером i нещодавно приiхав з Англii.

Дiвчинка уважно подивилася на нього й вiдзначила, що на вигляд вiн був ще зовсiм юним. Потiм перевела погляд на маму.

За будь-якоi слушноi нагоди Мерi придивлялася до неi, бо Мем Сагiб («бiла панi») – а дiвчинка подумки називала свою маму так само, як i слуги-iндуси – була високою, стрункою, гарною. На ii обличчi вирiзнялися великi усмiхненi очi й трохи кирпатий маленький носик, а волосся нагадувало хвилястий шовк.