Оля

Чернiвцi, 1896

– Олю, ти навiть сама не розумiеш, яка ти… – Осип пiдiйшов до неi ззаду, поки дивилась у вiкно. Вiн був настiльки близько, що подих теплою хвилею торкався Ольжиноi шиi.

На письмовому столi лежав свiжий номер «Буковини» з опублiкованою «Царiвною» Кобилянськоi.

– Ти навiть не уявляеш, скiльки людей менi вже переказували захоплення твоiм письмом. Я й сам не очiкував такоi слави. Так, звiсно, пiсля того, як у «Зорi» вийшла твоя «Людина», ти в нас письменниця знана, очiкувана у найвищих мистецьких колах.

Але ти знову перевершила сама себе!

Ольга стояла обличчям до вiкна, заплющивши очi. Голос Маковея розливавсь ii тiлом чимось густим i солодким. Навiть якби зараз вiн сварив ii чи критикував щось написане, – iй було б однаково приемно.

Успiх ii «Людини» був не таким вже й однозначним. Щоб твiр побачили читачi, довелося його переписувати кiлька разiв. Доповнювати, правити. Вислуховувати критику Франка. Десятки разiв хотiла махнути на все рукою i спалити ту повiсть назавжди.

Почувалася повною бездарнiстю.

– Тiльки ти, Наталю, а ще Софiя i жiнки, що вас оточують, хвалять мое письмо, – жалiлася своiй подрузi Кобринськiй у хвилини вiдчаю. – Тiльки вам це цiкаво.

Кобринська нiколи не пiддавалася на такi провокацii. Замiсть по-дружньому погладити по головi, тисла на найболючiше:

– А ти, Ольго, хотiла б, аби було легко? Праця. Тiльки праця над собою робить нас кращими. Ну що змiниться вiд того, що ти кинеш писати? Чи буде тобi краще? Не смiши. Якщо ти з самого початку не налаштована виграти, то нема чого й починати гру.

Твоя поразка означатиме, що всi ми помилилися.

Наталя, з дому Озаркевич, хоч на той час вже i була замiжня, але палко вiдстоювала права жiнок. З Ольгою вони зналися ще з юностi. Зустрiчались у Кимпулунзi за цiкавими розмовами, разом прогулювались околицями. Наталя теж пробувала писати, тому з нею було цiкаво. Коли в нiй почалась ота боротьба за рiвнiсть iз чоловiками? Десь, мабуть, у той час, коли вперше дiзналася, що iснуе iнший свiт – той, де не мати, як у них, головна в родинi, де жiнку дозволено ображати i з нею не рахуються.

Десь у той час уперше заговорили мiж собою про несправедливiсть у ставленнi до жiноцтва щодо важливих професiй i здобуття освiти. Видавалось абсурдом, що iм, розумним дiвчатам, спраглим до знань, була закрита дорога до поважних вузiв.

– Ну i дурна ти, Ольго, – сварила Наталiя подругу, коли та з усiх сил намагалася сподобатись Геньовi, ii брату.