Оля

Зрештою, а хiба iй мае бути щось до того, з ким проводить час Ольга? Чи не краще, якщо вона i справдi знайде собi доброго чоловiка, народить дiтей, заведе господарство? Хто сказав, що вiд цього вона не буде щасливою?

Тут, у Вiднi, Августа бачила не одну емансипе. Такi були часи – лише у столицi Австро-Угорщини жiнка мала доступ до сякоi-такоi освiти. Тому й iхали сюди зi всiх околиць. Тутешнi фройлен одягалися на чоловiчий манер, палили тютюн та носили пенсне. Августа не могла пригадати, чи хоча б одна з них видавалася щасливою.

Августа глянула на великий годинник у кутку кiмнати. До початку занять мала ще добрi двi години. Одягла буденну сукню, зробила сяку-таку зачiску, приладнала на голову капелюшок i вийшла на вулицю.

По-осiнньму прохолодний ранок вiйнув свiжiстю. Августа зупинилася, щоб на повнi груди вдихнути запах прохолодного сонного мiста. Десь недалеко чувся цокiт копит коней чиеiсь брички.

Пригадалися конi в Кимпулунзi, яких так любила Ольга. Там голови iм прикрашали кольоровими китицями, i коли кiнь iшов дорогою, тi китицi поважно похитувались, мов яскравий маятник.

Тут, у Вiднi, конi на вулицях зустрiчалися все рiдше. Частiше – самохiднi автомобiлi, що гудiли на кiлька вулиць. Але, здаеться, цокiт копит по кам’яних дорогах у мiстi залишиться назавжди, хоч скiльки б вiкiв минуло.

Августа попрямувала до единоi кав’ярнi в ii районi, що працювала так рано.

Худий офiцiант iз заспаним обличчям принiс горнятко кави i двое мигдальних тiстечок – справжню розкiш для Августиного шлунка. Дозволити собi таке могла не часто, тому спочатку злегка змочила губи у напоi, далi набрала трохи кави в рот i перекочувала рiдину язиком, поки та остаточно не втратила смак.

Їхати зараз додому Августа не могла – до вакацiй було далеко, та й чим би вона зарадила Ользi в ii новому коханнi? Хiба б роздратувала. Пiсля того, як Ольжину «Людину» надрукував журнал «Зоря», ii добре приймали в поважних товариствах. А iй, Августi, до того треба було ще вчитись i вчитись. Проста малярка з Кимпулунгу не цiкавила нiкого.