Енн із Зелених Дахів

Це неабияк дратувало Мерил, яка вiдчувала, що тiлом ця дивна дитина за столом, але дух ii ширяе в якiйсь захмарнiй краiнi. Та хто захотiв би мати в будинку таку дитину?

Проте набагато незбагненнiшим було для неi те, що Ме-тью хотiв залишити дiвчинку! Мерил вiдчувала, що вiн прагне цього сьогоднi вранцi так само сильно, як учора ввечерi, i не збираеться вiдмовлятися вiд цього бажання. Це була його звичайна манера – вбити собi в голову якусь примху й чiплятися за неi з мовчазним завзяттям. А воно було в десять разiв сильнiшим, нiж якби вiн говорив про свое бажання з ранку до вечора.

Коли снiданок закiнчився, Енн повернулася на грiшну землю й буденним голосом запропонувала вимити посуд.

– Ти вмiеш мити посуд як слiд? – недовiрливо запитала Мерил.

– Так, досить непогано. Ще краще в мене виходить тiльки няньчити дiтей. Маю великий досвiд у цiй справi. Шкода, що у вас немае дiтей, якими я могла б опiкуватися.

– Зате мене тiшить те, що тут немае бiльше дiтей. З однiею достатньо проблем.

– Вiн милий, – сказала Енн з докором. – І дуже доброзичливий – зовсiм не заперечував проти моiх розмов. Йому це, здаеться, подобалося. Я одразу вiдчула спорiднену душу, тiльки-но побачила його.

– Обидва ви диваки, якщо ти це маеш на увазi, кажучи про спорiдненiсть душ, – фиркнула Мерил. – Добре, можеш мити посуд. Не шкодуй гарячоi води та витри все як слiд. У мене сьогоднi зранку повно роботи, бо пiсля обiду доведеться iхати у Вайт Сендс до панi Спенсер.

Енн досить швидко й ретельно вимила посуд, i це не пройшло повз увагу Мерил. Вiдтак застелила лiжко, щоправда, з меншим успiхом, бо нiколи не спала на перинах, а отже, не знала, як з ними вправлятися. Бiльше завдань для неi в Мерил не було, окрiм бажання на певний час позбутися дiвчинки, тож вона сказала, що дозволяе iй пiти в сад i погратися там до обiду.

Енн радiсно кинулася до дверей: ii очi аж засяяли на вмить пожвавiлому обличчi. Проте на самому порозi вона раптово зупинилася й так само швидко повернулася до столу. Щасливий вираз з ii обличчя наче вiтром здуло.

– Ну, що ще трапилося? – запитала Мерил.

– Не наважуюся вийти, – сказала Енн тоном мученика, що вiдрiкаеться вiд усiх земних радощiв. – Навiщо менi закохуватися в Зеленi Дахи, якщо потiм iх бiльше не побачу.