Глибше, ніж секс

І живуть цi обое у злагодi та мирi, i тобi вiд цього теж спокiйно. Напевне, зараз цi моi два органи саме так i домовилися, особисто я так все i уявляю.

Мiсто нарештi дочекалося тепла, i люди радiли сонцю. У квартирах ще не опалювалося, i, напевне, тому на вулицях стало тiснiше – усi виходили надвiр грiтися. Бiсовi комунальники! Хоч переiжджай жити на вулицю, щоб не застудитися вдома. Нарештi моi чоботи зможуть вiдпочити вiд постiйних злив i болота. Я поспiшала в кав’ярню, на годиннику було вже 11:20. Затишний непримiтний заклад був схований у двориках, i я нiколи ранiше сюди не ходила – не було часу та й компанii.

Я вiдчинила дверi, вони голосно дзеленькнули, i всi звернули на мене увагу. Чорт, як не люблю цих дзвоникiв на дверях! Чому вони всi вилупилися? Я одразу помiтила серед натовпу Дениса – його хитрий погляд неможливо було сплутати нi з яким iншим. Я пiдiйшла до столика, зняла верхнiй одяг i повiсила його на вiшак в кутку примiщення.

– Привiт, я не знав, що ти п’еш, тому взяв те, що подобаеться всiм дiвчатам – лате.

Як на мене, тут воно найсмачнiше.

– Прекрасно, дякую, – трохи рiзко вiдповiла я.

– Так що там у тебе коiться? – запитав хлопець зробивши невеличкий ковток з маленького горнятка. У ньому була чорна кава з густою жовтуватою пiнкою зверху. Вiн справдi хотiв мене вислухати.

– Загалом, ця дiвчина знайшла мене в унiверi й попросилася трохи пожити. Наскiльки я зрозумiла, у неi проблеми в сiм’i. Їi обличчя в синцях i вона говорила щось про побиття сьогоднi вночi, коли прийшла п’яна, – коротко розповiла я.

– Ого, то можна було просто попроситися пожити? – засмiявся хлопець.

– Не смiшно, – кинула я. – А що, як ii почнуть шукати батьки?

– Це навряд чи… Хiба що знову буде потрiбна жива боксерська груша, – з сумною посмiшкою припустив Денис.

– І ще в мене зараз уся постiль у кiмнатi оббльована… Чужi шлунковi вiдходи я ще не вiдмивала, – скривилась я. – І не збираюся.

– Кх, ахаха, – попирхнувся кавою хлопець i зайшовся смiхом. – Так ось чому ти так швидко погодилася зi мною зустрiтись, – додав вiн iз вдаваним дорiканням.

 – Ну, все бувае вперше, нехай щастить iз прибиранням!

– Та йди до бiса!

Я вже була готова обматюкати його з нiг до голови, але раптово посмiхнулася (але це тiльки тому, що матюкатися в публiчних мiсцях було б вкрай невиховано).

Ця ситуацiя зi смiхом у момент злостi нагадала менi, як у молодшiй школi, коли на мене кричала вчителька, я просто душилася, щоб не засмiятися.