Глибше, ніж секс

Чорт, довго ж прийдеться тут провiтрювати. Я пiдiйшла до кiмнати та тихо прочинила дверi. Дiвчина ще спала. А на блiдо-зеленому обличчi фiолетовi синцi тепер проглядалися виразнiше. Я зачинила дверi й повернулася на кухню. На годиннику була 9:00, й унiвер ми вже й так проiбали, тому я поставила чайник на газ, кинула на дно чашки пакетик якогось «Грiнфiлду» i, викинувши обгортку в смiттевий бак, згадала, як нещодавно знайшла там номер Дениса. Пiднялася на пальцi й дiстала той пластир з номером iз верхiвки холодильника.

«У мене в лiжку спить оббльована сучка», – набрала я повiдомлення, натиснула «send» i, заблокувавши телефон, поклала його екраном до столу. Водночас iз закипанням чайника задзвонив телефон.

– Ти занадто поганоi думки про себе, – сказав впевнений голос iз телефону, i я вiдчула, як вiн хитро посмiхаеться, вимовляючи це.

– Дебiл, я не про себе, – закотила очi я.

– Ахахах, та годi тобi. З ким не бувае? – я вже повiрила, що вiн дiйсно так вважае.

– Я серйозно, кретин, обригана сучка – це та дiвчина з фiолетовим волоссям з унiверу.

– Та, на яку ти матюкалась у кампусi?

– Вона.

– Якого бiса вона в тебе забула? – крiзь телефон я вiдчула, як вiн здивувався. – А взагалi, я зараз нiчого не доганяю, пiдтягуйся до кав’ярнi в центрi через пiвгодини, бо без чашки кави я не спроможний слухати твою ранкову муть про сучок.

– Ей, а на кого я цю дурепу лишу? – з цими словами я почула, як вiдчинилися дверi, й з кiмнати вийшла дiвчина, пронизуючи мене похмiльним поглядом та блимаючи важкими синцями пiд очима.

– Ванна де? – прохрипiла вона.

– Направо, – показала жестом я.

– Окей, я буду, – вiдповiла я в трубку та натиснула червону кнопку.

Я залила окрiп у чашку, кiлька секунд потиснула ложкою пакетик iз сипучим чаем i перекинула його до iншоi чашки з окропом. Думаю, нова сусiдка не вiдмовиться вiд чаю. Я по телику чула, що мiцний чорний чай iз цукром допомагае вiд похмiлля. Хоча, можливо, це просто рекламний хiд виробникiв…

Дiвчина вийшла з ванноi, сiро-зелений колiр обличчя нiкуди не подiвся, а з лоба стiкали краплi води.

– Я зробила чаю, сiдай, тобi полегшае.

Вона озирнулася, опустила погляд на стiл, трохи подумала й сiла поряд на сусiдне крiсло. Вона присмокталася до чашки та за один раз випила ii цiлу, навiть не скривившись вiд температури та трьох чайних ложок цукру, якi я туди всипала.

– Я нiчого не пам’ятаю… – дивлячись у вiкно, сказала вона.

– Знаеш, так iнодi навiть краще.